Слава ЗСУ!

X. МОСКОВСЬКЕ ДВОРЯНСТВО

Пращай, немитая Расія

Страна рабоф, страна таспот,

І ви, мундіри гапубиє,

І ти, паслушний ім нарот.

М. Лєрмонтов

За середньовічних часів, коли щойно витворювалися форми державного управліня, шляхта діставала від держави (короля) землю разом з людьми, що на ній жили, як платню за службу державі. Шляхтич був зобов'язаний стягати з місцевого населення і передавати владі державні податки; під час війни шляхтич мусив організувати з своїх людей і озброїти своїм коштом військовий відділ та ним командувати в державному (королівському) війську. За мирних часів мусив керувати всім життям своїх людей. По смерти шляхтича звичайно ці обов'язки і всі права на землю і людей переходили його синам (часто лише старшому синові, як в Англії, напр.), отже, ставали спадковими в роді. Така чи подібна система була тоді в цілій Европі.

Европейська шляхта виховувалася на великій спадщині старовинних Еллади та Риму. Европейська шляхта знала і розуміла грецьких, римських, християнських філософів. Мала і розуміла ідеї морального обов'язку, чести, права, ідею боротьби за свободу і гідність, ідею життєвої мети і т. п. З тих ідей, з того світогляду зродилася і виросла в Европі ідея лицарства. Створилася окрема класа, окремий стан лицарів, людей, що присвячували своє життя боротьбі за вищі ідеї (напр., поширення християнства, визволення гробу Господнього тощо), а між ними й ідеї служити своїй нації, своїй державі (королеві). Лицарі зорганізувалися в лицарські ордени, метою яких було шукати нагод прислужитися батьківщині чи ідеї. Як знаємо, один з найкращих представників європейського лицарства, високоосвічений (скінчив університет в Европі) наш князь Дмитро Вишневецький саме на тих ідеях заснував в XVI ст. наш славний лицарський орден — Запоріжжя.

Геть у цілком протилежних умовах зароджувалася і виростала шляхта московська. Вона почала була народжуватися з нащадків наших українських дружинників, які колись із своїми князями зайшли до Московщини, але їх було надто мало, а головне, вони не мали часу вирости на окрему класу, бо скоро вся Москвщина опинилася в Татарській державі і під азіятськими культурними впливами.

Татари належали до мисливсько–кочового культурного кола, і їхня філософія та світогляд були цілком протилежні в багатьох аспектах світоглядові та філософії європейського лицарства (тямки: особистої гідносте, гідности жінки, права особи, свободи, чести, святости слова і т. п.).

Відрізана від європейських культурних впливів дика Московщина попала під непереможний (для тих дикунів) вплив татарської філософії життя і світогляду і за 300 років співжиття з татарами твердо їх засвоїла. З причин, про які ми вже згадували, татарський духовий вплив був надзвичайно сильний; такий сильний, що навіть християнство не могло його побороти, попри героїчні зусилля єпископів–українців в Московщині. Навіть Московська Церква духово потатарщилася.

У татарському світогляді не було місця для ідей європейського лицарства, тому і в реальному житті не було місця для чого–небудь подібного на лицарський стан, лицарський орден, на справжню шляхту. Тому‑то московське «дворянство» не могло стати шляхтою в європейському розумінні цього слова і, справді, ніколи шляхтою не було. Московські дворяни були такими же підлими рабами, як і їхнє простолюдця, з таким же примітивно–дикунським світоглядом, як і воно. Це віддзеркалилося і в самій назві «дворянство» (термін «благородство» занесли до московської мови українці, і то аж у XIX ст.).