Слава ЗСУ!

«Слов'янофіли» кажуть: «Московський нарід не визнає ідеї приватної власности, бо ця ідея є антихристиянська і є головною причиною боротьби і ненависти між людьми. (Чому не визнає, ми говорили поперед, але про те «слов'янофіли» скромно мовчать). Ми, москвини вже на світанку нашої історії заклали «абщіну» (що існує і донині під назвою «колгосп». — П. Ш.). Чи є московська абщіна, в якій всі члени її є рівні, де нема диявольської заздрости на чужий маєток, бо ж весь маєток належить всім і кожному, де всі справи вирішуються громадою, отже, плекається дух солідарносте і любови — чи ж це не є ідеал царства Божого на землі? Жодна європейська нація не має ані натяку на цю ідеальну установу, а ми, москвини, маємо її в цілком конкретній формі вже сотки років».

«Не визнає наш московський нарід і права для окремої людини мати своє власне, незалежне від громади, індивідуальне життя. Не визнає, бо що є окрема людина? Ніщо, нуль, малесенька комашинка, що згине самітня, що нічого не може зробити без більшої сили — громади та Бога. А уповноваженим Бога на землі є цар. Отже, чи не божевіллям є намагання тої комашинки, того нуля, що гордо зве себе людиною, та ще й вільною, заперечувати голос Бога, голос Його уповноваженого — царя? Царь і Бог ва всьом! І ми, москвини, дяка Богові, від початків нашої історії маємо самодержавство, не підточене шашелями згубного лібералізму, а всі європейські нації давно вже знесилює ця хвороба. Одиниця — ніщо. Громада з самодержавним царем на чолі — все!»

«Наш московський нарід глибоко вірить, що єдність думки створює єдність волі і єдність дії. В єдності всієї нації лежить запорука її могутносте, а значить, і багатства та щастя. Тому для добра всієї нації, для добра кожного члена нації треба ту думку нації піддержувати ВСІМА способами, отже, і насильством; треба нищити безмилосердно інакше думаючі одиниці чи Групи, бо ж вони руйнують основу, запоруку нашого щастя — єдність думки. А хіба ж Христос не вчив про єдність духа? Московський нарід ту єдність має, а чи має якийсь інший нарід?»

«Ми, москвини, не є егоїстами, себелюбами. Московська душа любить не лише свій нарід, але й всі народи світу (цю «любов» сконкретизував П. Зубов, а його духові діти тепер реалізують. – П. Ш.). Наші люди, хоч і з болем в серці, покидали свою дорогу Московщину, і розселювалися по всьому великому просторі нашої імперії, і всюди вони почували себе, як удома. (Це свята правда, лише причини інакші. — П. Ш.). А це вказує, що московський «чєлавєк» є «общєчєлавєк» (людина всесвіту, чи інтернаціоналіст, за сучасною їхньою термінологією. — П. Ш.). А лише нація, що почуває себе «общєчєлавєчєскаю», може повести до «общєчєлавєчєскай» (універсальної, всесвітньої) мети. І ми, москвини, готові пролити свою власну кров, щоб повести весь світ до всесвітньої мети, до всесвітнього щастя. Ми готові, бо ми глибоко віримо, що лише ми, москвини, знаємо правдивий шлях до того, і тому сам Бог поклав на нашу націю святий обов'язок привести людство до царства Божого на землі. (Але часом шило з мішка вилазить. Напр., один з них каже: «Якщо вселюдськість є московською національною ідеєю, то всі люди мусять стати москвинами. Справа лише в тому, як це зробити» (Ф. Достоєвскій).

«По Ізраїлю і Візантії московський нарід був третім приемником релігійного ідеалу народу, що його вибрав Бог. Московський народ за своїм характером, за своїм незнанням ніякого насильства цілком відповідає християнському ідеалу, християнській науці. Він виявив виїмковий дар для політичного ладу без насильства, що було турботою багатьох народів. Він має конкретну, правдиву розв'язку соціяльно–економічних проблем» (за: Н. Данілєвскій. «Расія і Європа»). «Не знав ніякого насильства», «створив політичний лад без насильства»… Чи знайдеться в мові будь–якого народу термін, яким можна б назвати цей монстр–цинізм Москвина?

«І, нарешті, наш московський народ є непохитно, навіть фанатично віруючий народ, готовий за свою віру віддати своє життя, як це показує приклад старовірців. А європейці вже всі недовірки». (В якого Бога вірять москвини, ми говорили. — П. Ш.).

Звичайно, ті московські націоналісти в такій формі і так ясно, як ми навели, не висловлювались. Заради ясности і скорочення ми не навели їх «фіґових листочків» — гарних, високодумних фраз, якими москвини намагалися закрити зміст. А зміст в головному є такий, як ми навели.

Але часом москвини і «фіґових листочків» не вживали — «прабалтивалісь» (проговорювалися). Так, напр., на Всеслов'янському Конгресі в Москві вони цілком відкрито доказували, що об'єднання слов'ян можливе лише тоді, коли всі слов'яни приймуть московську азбуку, московську мову і московську реліґію (православіє московського видання), с. т. цілком помосковщаться. Це саме повторили і на Всеслов'янській виставці в Москві у 1867 р. (цю виставку збойкотували поляки й українці). Тоді речник москвинів В. Чєркасскій сказав у своїй промові: «Московсько–польське замирення можливе лише тоді, коли поляки відмовляться від ідеї своєї самостійносте і добровільно повернуться під спільний покров (с. т. московську владу. — П. Ш.), як той блудний син з євангельської притчі». А інший москвин, Н. Катков, той просто відрізав: «Польща більше не існує — так вирішив меч». Зарозумілий, дурний москвин, не розумів, що такою «недипломатичною» мовою він скидає маску з їхнього «слов'янофільства», відкриває їхні політичні карти.