Слава ЗСУ!

«Европейські письменники XIX ст. основну прикмету московської культури — що так разюче відрізняє її від європейської — бачили в тому, що ані особа, ані верства чи стани, ані міста, ані Церква в Московщині не мали випроваджених з власного права привілеїв. Незайманість особи, станова чи провінціяльна самоуправа, права особи чи стану, права власности — все це москвини завдячують ласці царській і є дійсні лише до відкликання. В Европі — органічна сполука власноправних суспільних сил. В Московщині — розпорошеність і безправ'я. Московська система, яка перед Полтавою діяла напомацки, по ній розгорнулася на все життя, а за большевизму набрала безприкладного цинізму» (Д. Донцов).

«Московською національною інституцією їхнього суспільного устрою є «абщіна». Нею захоплювалися і «слов'янофіли» і «западнікі», монархісти і соціялісти. В абщінє одиниця цілком зникає. Вона не має ніяких прав супроти загалу. Особисте зусилля, особиста думка тут непотрібна, і тому її не респектується. Оброблений і поліпшений моїми власними зусиллями кусник поля не є моїм і при черговім переділі може відійти якомусь неробі. Пропадає стимул до поліпшення, до особистих зусиль, до особистої ініціятиви. «Моє» цілком не відділене від «твоє», і тому права одиниці, заснованого на особистому зусиллі, абщіна не визнає. Так само не визнає вона і особистих обов'язків. За податки відповідає не одиниця, а загал. Кожний член живе колективною мудрістю маси. Звідси національна філософія Москвина: «Ти є лише частина загалу, а сам у собі ти є ніщо» (Л. Толстой. «Война і мир»). Великий знавець московського народного життя Г. Успенський пише: «Така частинка звикла віками коритися чужій волі і тому критично не може поставитись до наказів і всі накази виконує. Власного переконання і власної моральности Москвин не має. Він є цілком порожній глечик, який можна наповнити, чим хочете» (Г. Успєнскій. «Власть землі»). Нині ці частинки можуть «усмірять польскій мятєж», завтра «асвабаждать братьєв слов'ян», позавтра битися за III Інтернаціонал. Ця частинка кориться всьому, що волею долі «набіжить на неї». Вона не має ані поняття права, ані обов'язків. Вона не відповідає за свої вчинки, бо до того призвичаїло її кріпацтво, коли за неї відповідав «барін» та «абщіна» (Д. Донцов. Там же).

Подібний устрій мають в Московщині і всі інші їхні суспільні групи. Ані одна з них не існувала через себе і для себе, як то було на Заході, а всі існували тільки для держави. Ані одна з них не повстала з власного права, а всі покликувалися до життя державою. Ані одна з них не розвинула — як в Европі — в боротьбі з троном власного корпоративного духа, власної станової чести, а всі привілеї діставала від державної влади без боротьби… Церква зробилася в Московщині звичайним міністерством уряду. Певний своїх прав «третій стан» в Европі — в Московщині був лише «купцамі разних гільдій», залежних від самодурства кожного Сквозніка–Дмухановского. Европейський феодалізм витворив шляхту, основану на правах, виборених предками. Московське «дворянство» було нагородою за службу цареві і залежало від примхи царя. «Знайте, пане, що тут ніхто не є значною особою, опріч тої, до якої я говорю, і тільки так довго, як я до неї говорю». Так відповів цар Павєл французькому амбасадорові Демур'є на заввагу останнього про визначних московських вельмож. Ці слова були не балаканиною божевільного деспота. Ці слова були лише влучно схопленою формулою відносин між Я і Ми, між одиницею і загалом в Московщині, що його персоніфікацією був цар. Московські дворяни — це не європейська шляхта, певна своїх прав, але звичайні кріпаки царя. Як селянська їхня абщіна відповідала «круговою порукою» за кожного свого члена, так і дворянська родина відповідала перед царем за кожного свого члена. І в цьому випадку сучасні червоні москвини йдуть слідами своїх предків, перекладаючи провину одного члена родини на всіх членів родини. За мужика–абщінніка думала ціла абщіна і памєщік. За памєщіка–дворянина думав цар, який для Москвина був втіленням колективної волі. Активної участи у творенні тої волі москвин ніколи не брав, як це було в Европі, включно з Україною (Д. Донцов. «Підстави…»).

Абщінний принцип бачимо і в політичному устрої Московщини. Жодна інша нація не плекала ніколи ідеалу держави з такою завзятістю, як московська. У москвинів одиниці і корпорації були нулем, а держава — всім. В. Соловйов пише: «У нас серед псевдохристиянського суспільства з'явився новий іслам, але не у відношенню до Бога, а у відношенню до держави. У нас в державу віриться як в абсолютну силу, перед якою зникає людина; віриться як в абсолютне втілення нашої народної сили. Як для правовірного магометанина всяке теоретизування про суть і атрибут Божества є порожня балаканина або претензійне злоречення, так і для Москвина є гріхом всякий сумнів щодо прав його божества — держави робити з ним все, що державі подобається» (В. Соловйов. «Національний вапрос в Расіі»).