Слава ЗСУ!

Всі ми свідомі того факту, що економічне, суспільне і політичне життя в цілім світі, крім Московщини, пішло в цілковито протилежний бік від пророкованого К. Марксом. К. Маркс пророкував концентрацію капіталу в руках небагатьох суперкапіталістів, а ми є свідками РОЗПОРОШЕННЯ капіталу. Напр., в архікапіталістичній Америці (ЗСА) власниками кожної мультимільйонової промислової чи фінансової фірми є десятки, ба, сотки тисяч уділовців. Пересічна американська більша фірма належить 15–20 тисячам уділовців, які мають у своїх руках 1–2 мільйони уділів. В Америці з кожних 12 дорослих осіб один є співвласником (уділовцем) якоїсь промислової чи фінансової корпорації. З кожних 5 робітників, затруджених в промислі, один має уділи в промислових корпораціях. 12% з тих уділовців є люди незаможні (на американську міру), бо заробляють річно лише до 3000 доларів. 26% тих уділовців є трохи заможніші (заробляють 3–5 тисяч річно) і 25% тих уділовців є люди заможні (заробляють 5–8 тисяч дол.). Власників хуторів (ферм) в Америці (ЗСА) є 25 мільйонів осіб. 40 мільйонів осіб є власниками 50 мільйонів авт. Власників домів (вартости 230 мільярдів дол.) є 100 мільйонів осіб. Отака‑то пророкована К. Марксом концентрація капіталу в архікапіталістичній Америці.

Натомість у Московщині це пророцтво К. Маркса сповнилося на всі 100%. Тут капітал сконцентрувався в руках не кількох архікапіталістів, але в руках одного суперкапіталіста — уряду, від ласки і примхи якого залежить життя і смерть 200 мільйонів рабів. Рабів у повному і точному значенні цього слова. В капіталістичних країнах робітництво, виграючи на антагонізмі — конкуренції поміж капіталістами, вже здобуло і щораз більше здобуває ліпшу винагороду за свою працю, ліпші умови праці і охорону своїх прав, посягаючи вже навіть на право співвласництва фабриками, співвласництва капіталом. У країні ж здійсненого марксизму — СССР є ЛИШЕ ОДИН капіталіст–роботодавець — уряд, який має необмежену ніким і нічим МОНОПОЛІЮ, і тому робітники мають лише один вибір: або прийняти умови того монополіста, або вмирати з голоду. І тут червоні москвини досягли прогресу. Буржуазні царі мали необмежену лише політичну владу. Пролетарські царі мають необмежену і політичну, і економічну владу. В марксівськім СССР робітництво не сміє не те що боротися, але не сміє навіть мріяти про боротьбу за ліпшу платню чи ліпші умови праці. Не те що за цю боротьбу, але навіть за голосні мрії про ліпшу платню зухвалець за 24 години опиниться там, де «дідько козам роги випростовує». В капіталістичній Америці за порушення якоїсь, навіть дрібної, умови між фабрикантом і робітниками професійна спілка робітників може закрити ту фабрику протягом півгодини і примусити фабриканта задовольнити вимоги робітників. А уряд цілком не втручається до конфлікту між ними.

К. Маркс пророкував все більше і більше зубожіння робітництва, яке мало перетворитися на суцільний люмпенпролетаріят, а ми бачимо в тій же архікапіталістичній Америці (ЗСА), що фабричне робітництво ВЖЕ НЕ НАЛЕЖИТЬ до пролетаріяту, а належить до СЕРЕДНЬОЇ класи, класи, яку марксисти ненавидять далеко більше, ніж капіталістів, бо ж саме існування середньої класи (дрібної буржуазії, за їхньою термінологією), яка щораз більше росте і набирає вирішального голосу, саме існування її заперечує цілий марксизм, а вона ж не лише існує, але й росте. Американське робітництво ВЖЕ Є середньою класою, бо ж годі зарахувати до пролетаріяту людину, що має власну модерну хату з усім модерним устаткуванням: електричною піччю, електричним холодником, радіо, телевізором, машиною до прання і шиття, пилесосом, м'якими меблями, килимами і т. п. люксусом; людину, що має власне авто, яким щоліта виїздить з родиною на двотижневий (платний) відпочинок десь над морем. А таким «пролетарем» є тепер пересічний американський фабричний робітник.

Натомість у країні здійснених марксових пророцтв — в СССР робітництво, справді, вже є суперархілюмпенпролетаріят. Такого жахливого зубожіння, як в СССР, не знала ніколи в своїй історії Европа, отже, й Україна. Знала і знає його лише Азія. Весь маєток китайського «кулі» — це одні–однісінькі штани; жив і живе він у землянці чи в гіршій за собачу буді; живився і живиться пів кілограмом рижу денно. Це точнісінька копія життя робітництва в СССР, з тою різницею, що замість рижу має один кілограм чорного хліба та, крім штанів, має одну сорочку і має право мріяти про черевики.

К. Маркс пророкував зріст антагонізму між капіталістом–роботодавцем і робітниками. Бачимо якраз протилежне: бачимо спільний солідарний фронт капіталістів–фабрикантів і робітників проти інших Груп населення (споживачів товарів) і навіть їх спільний фронт проти уряду в боротьбі за ліпші ціни для своїх виробів чи за протекційні мита, що забезпечують збут і працю робітникам. Лише в СССР той антагонізм між роботодавцем (урядом) і робітниками виріс до нечуваної в світі глибини і широчини і став жахливою трагедією робітництва в СССР. Від самого початку професійного руху на Заході робітництво завзято боролося проти системи оплати праці від кількости вироблених продуктів, проти т. зв. потогонної системи, в якій робітник мусив напружуватися понад силу, щоб виробити достатню для житття платню, бо ж заробіток був пропорційний до кількости зробленого ним. Тепер цієї системи нема вже ніде, крім СССР та Китаю. Всюди в світі тепер робітник одержує платню за годину праці. Правда, існують мінімуми, що їх робітники мають виробити за годину праці, але ті мінімуми встановлюються ВЗАЄМНИМ КОМПРОМІСОМ між роботодавцем і його робітниками. А головне — той компроміс визначають не роботодавці і робітники, але встановлює третій безсторонній, об'єктивний чинник. Ним є закон конкуренції. Якщо роботодавець вимагає зависокий, на думку робітників, мінімум, вони не погоджуються, кидають роботу, оголошують страйк. Фабрикант не може найняти нових робітників, бо страйк означає бойкот ВСІМ робітництвом цілої країни тої фабрики, і жодний робітник не піде найматися до тої фабрики. Коли ж мінімум є такий малий, що фабрикант не може звести кінці до купи, фабриці загрожує банкротство, а робітникам — втрата праці. Робітники це розуміють і тому йдуть на компроміс, як іде на компроміс і фабрикант, бо знає, що робітники мають силу закрити його фабрику. Так у капіталістичних країнах арбітром, суддею автоматично стає безсторонній закон конкуренції.