Слава ЗСУ!

Москвини прийняли марксизм цілою душею. Власне — ДУШЕЮ, а не розумом. Вони ПОВІРИЛИ в нього безкритично і беззастережно, без найменшого сумніву в правдивости його тез. Без розумування, на віру людина приймає лише те, що несила їй зрозуміти розумом, напр., Бога. Догми кожної релігії її визнавці приймають як недискусійну істину, послану Богом з неба. Такою істиною, посланою згори, зробили москвини і марксизм. Для них тези К. Маркса (помилкові, як ми бачили) є недискусійними, святими догмами. Москвини зробили марксизм своєю національною релігією. Поперед ми говорили про вроджений релігійний (ніби) фанатизм москвинів XVII ст. (старовіри). Цей самий свій вроджений фанатизм перенесли москвини і в свою нову віру — марксизм. Хто не вірить у нього, той «ворог народа» і тому — смерть!

Тут буде на місці згадати про один нелюбий і замовчуваний московськими марксистами факт. Хоч твір німецько–жидівського духамарксизм був дуже близький, споріднений з московським національним духом, але К. Маркс усе ж був європеєць. Москвини найперші з усіх народів прийняли — і то з великим ентузіязмом — марксизм. Вони одразу запропонували свою співпрацю і всебічну допомогу. Але К. Маркс добре бачив азійську пику своїх московських адептів і не лише відкинув їх (М. Бакуніна, Н. Сазонова та ін.) залицяння, але й поставився до московських марксистів цілком вороже. К. Маркс і Ф. Енгельс ненавиділи М. Бакуніна й А. Герцена; кпили з їхнього «монгольського соціялізму», з їхнього дикунського месіянізму, що мав, як вони казали, «відмолодити Европу татарським батогом та плином калмицької крови» (див.: «Пєрєпіска К. Маркса і Ф. Енгельса с рускімі палітічєскімі дєятєлямі»). Пригадаймо також, що В. Ленін глорифікував М. Бакуніна, А. Герцена, Н. Чернишевского, Ткачова і вважав їх родоначальниками большевизму.

Чому європеєць (отже, і українець) дивиться на нові теорії скептично, приймає чи відкидає їх розумом, а не почуттям, як москвин? Відповідь на це дає історія. Розум європейця виростав і розвивався довгими століттями на ґрунті ще праісторичної культури, потім культури старої Греції та Риму, потім християнства. Европеєць САМ творив нові ідеї. Нові ідеї породжували ще новіші; повставала боротьба ідей, конкуренція творчої думки. В такій атмосфері цілком природньо виховувався скептицизм, критичне наставлення до нових ідей. Розум європейця розвивався і кріпшав. Це породило великі культурні рухи в Европі: Ренесанс, Реформацію, Лібералізм. У тому культурному житті Европи брала участь і Україна, бо ж була географічно і духово складовою частиною Европи аж до часів масового помосковщення (або спольщення) своєї провідної верстви десь у XIX ст.

Московщина від першого дня свого народження і протягом всієї своєї історії була ізольована, відгороджена від Европи перше своїм географічним положенням, а потім культурно–політичними чинниками. В X ст. до Московщини прийшла невелика ґрупа європейців — київських князів з їх військом і адміністрацією. Згодом в XI і дальших століттях приходило ще трохи більше європейців — київські християнські місіонери. Історична доля не дала тим першим цивілізаторам Московщини посіяти європейську культуру на московському ґрунті досить часу, бо вже в XIII ст. Московщина увійшла до складу Татарської держави і протягом дуже короткого часу потатарщилася, а точніше, з'єднуючи угрофінські духові первні з татарськими, заклала тверді, непохитні — як потім показалося — основи московської національної «культури». Зруйнована татарами Україна, не могла посилати вже своїх цивілізаторів ще довгий потім час, отже, обірвався цей єдиний зв'язок Московщини з Европою. Таким чином, до Московщини не дійшло навіть відгомону великих культурних рухів творчої думки Европи. Московщина на довгі століття законсервувалася у власнім соці. Очевидячки, це ніяк не сприяло народженню і розвиткові критичної у них думки.

Щоб ліпше зрозуміти дальший процес творення московської національної (була у них ще і ненаціональна) провідної верстви, мусимо бодай у двох словах згадати про один надзвичайної, ба, вирішальної ваги чинник у тому процесі, про національний інстинкт москвинів.

Кожний школяр знає, що дикі тварини чи птахи керуються не розумом (чи не лише розумом), але якимсь, не знаним ще людям почуттям, що його ми назвали також неясним терміном «інстинкт». Що він, властиво, є і які є його органи в живій істоті, — наука нічого про це не може сказати конкретного. Знаємо лише з фактів життя, що існує. Напр., журавлі нехибно «знають», коли треба летіти у вирій і в якому напрямі. Вони летять зимувати на південь за тисячі кілометрів від місця народження і повертаються на другий рік точнісінько до місця свого народження, не помилившись навіть на кілька метрів. Так само бджоли. Вони відлітають на кілька кілометрів від вулика і вертаються до вулика, не помилившись навіть на кілька сантиметрів.