Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Переспівниця

За інших обставин я б відмовила, але не зараз і не Полідевку. До того ж слухати, як переспівниці імітують пісні, а не просто мелодії, набагато цікавіше, а мені так хотілося, щоб Полідевк їх почув! І я не замислюючись проспівала коротеньку мелодію Рути, якою вона сповіщала про завершення робочого дня в Окрузі 11. Саме під цю музику Рута загинула на арені. Пташки цього не знали, вони підхопили простеньку мелодію і рознесли її по всіх околицях. Так само, як вони зробили це під час Голодних ігор — перед тим як мутанти вискочили з лісу, загнали нас на Ріг достатку і повільно загризли Катона...

— Хочеш послухати, як вони переспівують справжню пісню? — запитала я.

Я була готова на все, аби лишень зупинити потік небажаних спогадів. Скочила на ноги, підійшла до старого клена й поклала руку на його товсту порепану кору. Я не співала пісні «Дерево страстей» десять років, бо вона була заборонена, але пам’ятала кожне слово. Я почала співати тихо, ніжно, як співав тато.

Прийдеш, прийдеш

До дерева страстей?

Кажуть, тут повісили убивцю трьох людей.

Дивні були події,

Не дивніша ніч гряде,

Якщо стрінешся зі мною ти на дереві страстей.

Переспівниці замовкли на мить, дослухаючись до нової мелодії, а я співала далі.

Прийдеш, прийдеш

До дерева страстей?

Мертвий тут допитувався: де ж ти, мила, де?

Дивні були події,

Не дивніша ніч гряде,

Якщо стрінешся зі мною ти на дереві страстей.

Тепер я заволоділа їхньою увагою. Ще один куплет — і вони обов’язково запам’ятають пісню, адже вона проста і повторюється чотири рази з незначними варіаціями.

Прийдеш, прийдеш

До дерева страстей?

Не розлучить нас ніколи вже ніхто й ніде.

Дивні були події,

Не дивніша ніч гряде,

Якщо стрінешся зі мною ти на дереві страстей.

Довкола панувала тиша, тільки листочки шелестіли від легенького подуву вітру. Навіть переспівниці мовчали. Піта мав рацію: коли я співаю, вони замовкають. Так само було, коли співав тато.

Прийдеш, прийдеш

До дерева страстей?

В мотузяних ми намистах, поряд день у день...

Дивні були події,

Не дивніша ніч гряде,

Якщо стрінешся зі мною ти на дереві страстей.

Пташки чекали, щоб я продовжила, однак я вже закінчила: це був останній куплет. У пам’яті спливла давня сцена. Того дня ми з батьком не пішли в ліс. Ми сиділи на підлозі та гралися з Прим, яка тільки навчилася ходити, і співали «Дерево страстей». Плели собі намисто зі старих обривків мотузки, як співалось у пісні, хоча й не знали справжнього значення слів. Мелодія була простенька, і я одразу ж запам’ятала всю пісню. Раптом мама немов оскаженіла, видерла мотузки у нас із рук і заверещала на батька. Я розплакалася, тому що мама ніколи не кричала, а тоді почала схлипувати Прим, і я вибігла надвір, щоб заховатися. А оскільки в мене була одна схованка — під медоносним кущем на Леваді, — батько одразу мене знайшов. Заспокоюючи мене, він сказав, що все гаразд, просто буде краще, якщо ми більше не співатимемо тієї пісні. Мама хоче, щоб я її забула. Саме через цю заборону всі слова закарбувались у мене в пам’яті назавжди.

Ні батько, ні я більше ніколи не співали тієї пісні. Та коли він помер, вона часто спливала у мене в пам’яті. Подорослішавши, я почала розуміти слова. Спершу здавалося, що хлопець хоче запросити дівчину на таємне побачення опівночі. Однак дерево, на якому за вбивство повісили злочинця, — дивне місце для зустрічі. Кохана злочинця, мабуть, була причетна до вбивства, бо мертвий усе допитувався, де вона. Але третій куплет пісні збивав із пантелику: з’ясовувалося, що начебто співає сам повішеник. Він і досі висить на дереві, продовжуючи запитувати, чи прийде кохана до нього на зустріч. Фраза «Не розлучить нас ніколи вже ніхто й ніде» була незрозуміла, адже якщо повішеник щойно допитувався, де кохана, можна було припустити, що вона втекла. Але ж він раз у раз просить її прийти до нього. Туди, де чатує смерть. З останнього куплета стає зрозуміло, що саме цього він і чекав: щоб його кохана одягнула намисто з мотузки і повисла на дереві поруч із ним.

Спочатку я думала, що злочинець — найпідліша в світі людина. Тепер, коли за плечима у мене було двоє Голодних ігор, я вирішила не судити його надто суворо, не знаючи усіх подробиць. Можливо, його кохану також засудили до страти, і він просто намагався її розрадити. Хотів, щоб вона знала, що він чекає. Або ж гадав, що смерть краща за життя, яке очікує її попереду. А хіба мені самій не хотілося вбити Піту тим клятим шприцом, щоб урятувати від Капітолія? Чи справді в мене вибору не було? Мабуть, таки був, але в ту мить нічого кращого на думку не спадало.

Попередня
-= 39 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!