Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Переспівниця

— Ми так глибоко під землею, що я майже на сто відсотків упевнена — нам нічого не загрожує, — сказала мама тихо. Може, вона думала про батька, якого розірвало на шматки десь глибоко в копальні? — Хоча вони вже близько підібралися. Дякувати провидінню, що Піті випав шанс нас попередити.

Випав шанс. Це просте визначення включало все, що вимагалося від Піти, аби нас попередити: знання, можливість, відвагу. І ще щось, для чого я не могла підібрати слова. Мені здалося, ніби Піта переборював себе, довго зважував, чи варто йому нас сповіщати. Але чому? Адже він так легко добирає слова, це його найбільший талант. Може, це після катування? Чи тут щось інше? Ознаки божевілля?

Світло стало трохи яскравішим, і голос Коїн, цього разу похмуріший, звернувся до громадян:

— Очевидячки, інформація, яку надав нам Піта Мелларк, виявилася правдивою, і тепер ми багато чим йому завдячуємо. Датчики встановили, що перша атака була не ядерна, однак дуже потужна. Ми очікуємо на продовження. Поки що просимо всіх громадян залишатись у відведених їм місцях, аж поки не надійдуть інші вказівки.

До нас підійшов солдат і повідомив, що маму чекають у першому пункті надання невідкладної допомоги. Мама не хотіла залишати нас самих, хоча пункт розташувався кроків за тридцять.

— З нами все буде гаразд. Справді, — запевнила я її. — Гадаєш, повз нього може щось проскочити? — я показала пальцем на Денді, який так голосно зашипів у відповідь, що всі ми засміялися. Навіть мені стало його шкода. Потому як мати пішла, я мовила до Прим: — Залізай із ним у ліжко, Прим, гаразд?

— Знаю, це смішно... але я боюся, що під час атаки ліжко може обвалитися, — відповіла вона.

Якщо дійде до такого, то завалиться весь бункер і поховає нас усіх тут живцем, однак я вирішила тримати цю думку при собі. Натомість я мовчки витягнула зі скрині всі речі та зробила для Денді кубельце. А тоді підсунула ще один матрац до свого, і ми з Прим вмостилися разом на підлозі.

Нам дозволили розбитися на маленькі групи та сходити у ванні кімнати почистити зуби, однак купання відмінили. Потім, скрутившись на матраці поруч із Прим, я вкрилася двома покривалами: в печері було холодно і вогко. Незважаючи на постійну увагу, яку йому приділяла Прим, Денді здавався нещасним: він скрутився в кубельці й важко зітхав по-котячому.

Незважаючи на обставини, за яких ми тут опинилися, я була невимовно рада, що отримала нагоду провести більше часу з сестрою. Відтоді як я опинилася тут, — ні, відтоді як я брала участь у перших Голодних іграх, — у мене зовсім не було для неї часу. Я не піклувалася про неї так, як робила це завжди, як повинна була б. Зрештою, це ж Гейл повернувся до нашої кімнати, щоб перевірити, чи не залишилося там когось. Гейл, а не я. А це вже щось означало.

Я жодного разу не питала Прим, як вона тут почувається, як поборола шок від зруйнування Округу 12 і переїзду.

— Як тобі тут, Прим? Подобається в Окрузі 13? — запитала я.

— В цю мить? — запитала вона. Ми обидві розсміялися. — Іноді я сумую за домівкою. А тоді згадую, що немає за чим сумувати. Тут я почуваюся в безпеці. Тут ми можемо не хвилюватися за тебе. Принаймні не так сильно, — вона замовкла, а тоді на її вустах розцвіла сором’язлива усмішка. — Здається, мене вчитимуть на лікаря.

Оце так новина!

— Ну звісно, що вчитимуть. Було б нерозумно змарнувати такий талант.

— За мною спостерігали, коли я допомагала в лікарні. Я вже почала відвідувати медичні курси. Для початківців. Чимало я знаю ще з дому. Однак треба ще багато чого навчитися, — сказала Прим.

— Чудово, — мовила я. Прим стане лікаркою. В Окрузі 12 вона не могла і мріяти про таке. В душі в мене мов сірничок запалили. Заради такого майбутнього варто боротися.

— А ти, Катніс? Як ти все це витримуєш? — вона легкими лагідними рухами куйовдила шерсть Денді. — Я б не сказала, що з тобою все гаразд.

Це правда. Зі мною не все гаразд. Тому я розповіла їй про Піту, про те, як сильно він змінився, і про те, що постійно думаю про нього — уявляю, як його вбивають.

Денді довелось якийсь час посидіти на самоті, бо Прим приділила всю свою увагу мені. Вона присунулася ближче й ніжно гладила мені волосся. Я замовкла, бо більше не було що розказувати, тільки серце щеміло. Може, в мене серцевий напад, однак не варто звертати уваги.

— Катніс, не думаю, що президент Снігоу стратить Піту, — мовила Прим. Ну звісно, вона це каже, щоб мене заспокоїти. Але наступні слова стали для мене несподіванкою: — Тоді в нього не залишиться зброї проти тебе. Він не зможе більше завдавати тобі болю.

Раптом я згадала ще одну дівчину, яка пройшла через усе зло, яке було в запасі в Капітолія, — Джоанну Мейсон, трибута з Округу 7, що з нею ми познайомилися на останніх Іграх. Коли я спробувала відмовити її іти в джунглі, де сойкотуни скрикували голосами наших близьких, наче їх катували, вона відповіла: «Мені не зможуть завдати болю. Я не така, як усі. На світі не зосталося нікого з тих, кого я любила».

Попередня
-= 46 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!