Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Переспівниця

А натомість побачила, як мене підстрелили.

РОЗДІЛ 7

«Завжди».

Я перебувала під дією морфлію, і мені здавалося, що це Піта промовляє до мене, і я вирушила на його пошуки. Це був дивний світ у фіолетових барвах, і тут зовсім не було де сховатись. Я продиралася крізь кучугури хмар, дибала ледь помітними стежинами, мої ніздрі вловлювали запах кориці та кропу. Раптом я відчула Пітину руку в себе на щоці та спробувала торкнутися її, але вона розтанула, немов туман.

Отямившись зрештою в лікарняній палаті, в Окрузі 13, я згадала: того дня я була під дією снодійного сиропу. Я пошкодила п’ятку, коли перелазила через паркан, щоб потрапити назад в Округ 12. Піта відніс мене в ліжко, і я попросила його побути зі мною. Я вже була на межі забуття, тому не розчула того, що він прошепотів мені на вухо. Але в куточку підсвідомості збереглося слово, яке й переслідувало мене у маренні.

«Завжди».

Морфлій притуплював відчуття, тому замість болю й розпачу залишилася тільки порожнеча. Вона була повсюди, навіть там, де колись цвіли квіти. На жаль, ліків було недостатньо, щоб угамувати біль у лівому боці — саме туди поцілила куля. Я помацала бинти, які охоплювали мої ребра, і здивувалася, чому я досі тут.

Стріляв не він, не той обвуглений юнак, який стояв навколішках на майдані. Не він натиснув на гачок. Це був хтось із натовпу. Я не відчула нічого, ніякого поранення, от тільки здалося, що мене вдарили величезною кувалдою... Після удару в мене в голові все перемішалося й постійно лунала кулеметна черга. Я спробувала сісти, але спромоглася тільки на стогін.

Біла фіранка, яка відділяла мене від ліжка іншого пацієнта, раптом відсунулася вбік, і на мене подивилася Джоанна Мейсон. Спочатку я злякалася, адже на арені вона напала на мене. А тоді я нагадала собі, що вона зробила це для того, щоб урятувати мені життя. Такий був план у повстанців. Але все одно це не означає, що вона не зневажає мене. Може, вона допомогла мені, просто щоб насолити Капітолію.

— Я жива, — мовила я хрипко.

— Ще б пак, дурило, — Джоанна підійшла та всілася на моє ліжко, матрац стрибнув, і мене прошив біль. Збагнувши, що зробила мені боляче, Джоанна посміхнулася, і я зрозуміла, що радісної сцени возз’єднання не буде. — Досі трохи болить? — швидким професійним рухом вона витягнула крапельницю з морфлієм із моєї руки і приєднала до голки, яка стирчала з її власної вени. — Кілька днів тому мені зменшили дозу. Бояться, що я стану морфліністкою, як ті двоє з Округу 6. Коли на обрії все було чисто, я трохи зичила в тебе. Ти ж не проти?

Чи я проти? Як я могла бути проти, якщо після Червоної чверті Джоанну мало не закатував до смерті президент Снігоу? Просто не маю на це права, і вона чудово це знає.

Щойно морфлій потрапив у кров, Джоанна полегшено зітхнула.

— А може, ці двоє з Округу 6 не такі й дурні. Затуманили собі голову морфлієм — і гайда розмальовувати себе квітами. Не таке уже й погане життя. В будь-якому разі краще, ніж у нас.

За пару тижнів моєї відсутності вона набрала кілька фунтів. На голеній голові виросло коротеньке волосся, затуляючи більшість шрамів. Але якщо вона краде мій морфлій, значить, не все так добре — їй боляче.

— Щодня до мене ходить психолог. Має, так би мовити, допомогти мені одужати. Так ніби чоловік, який провів усе життя в цій заячій норі, здатен мене вилікувати. Повний ідіот. Щонайменше двадцять разів за розмову нагадує мені, що я в безпеці.

Я вичавила з себе посмішку. Справді дурість таке казати колишньому переможцю Голодних ігор. Так ніби бути в безпеці взагалі можливо.

— А як ти, Переспівнице? Почуваєшся в цілковитій безпеці?

— О так. Почувалася, поки мене не підстрелили, — мовила я.

— Та годі тобі. Та куля нізащо в світі не дістала б тебе. Цинна все передбачив, — сказала вона.

Я подумала про шари захисної тканини, з якої був зроблений костюм Переспівниці. Але біль не міг взятися нізвідки.

— А зламані ребра?

— Ні. Просто синці. А ще в тебе розрив селезінки. Її неможливо зашити, — Джоанна байдуже махнула рукою. — Однак не хвилюйся, вона тобі не конче потрібна. А якби й була потрібна, то для тебе б обов’язково знайшли селезінку, чи не так? Завдання всіх і кожного — вберегти тебе від смерті.

— Саме через це ти ненавидиш мене? — запитала я.

— Частково, — визнала вона. — Я тобі трохи заздрю. А ще я вважаю тебе нестерпною. Драма в особистому житті, готовність пожертвувати собою заради інших... І головне, це ж не награне, а це ще гірше. Можеш сприймати це за особисту образу.

— Переспівницею мала бути ти. Тобі б не довелося диктувати промови, — сказала я.

Попередня
-= 67 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!