Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Переспівниця

— Для початку подивитися на тебе.

Піта ніби тільки й чекав, що я просто в нього на очах зараз перекинуся на вовка-мутанта з повного пащею слини. Він дивився на мене так довго, що я почала поглядати на скло, сподіваючись почути в навушнику якусь вказівку від Геймітча, однак той мовчав.

— Ти не така вже й дужа, еге ж? І не красуня.

Я усвідомлювала, що Піта пройшов крізь пекло, але чомусь його слова зачепили мене за живе, і я обрала неправильну тактику.

— Що ж, ти також маєш не найкращий вигляд.

Геймітч наказав мені на крок відступити, однак його слова заглушив Пітин сміх.

— Як неввічливо! І ти кажеш таке мені після всього, що я пережив.

— Ага. Ми всі чимало пережили. І до речі, з нас двох увічливим завжди був ти. Не я.

Я робила все не так. Не знаю, чому я одразу зайняла оборонну позицію. Піту катували! Накачували отрутою мисливців-убивць! Що зі мною не так? Раптом я відчула, що зараз просто почну верещати на нього — навіть сама не знаю чому, — тому вирішила, що краще буде, якщо я піду.

— Слухай, я недобре почуваюся. Може, я зазирну завтра.

Я уже дійшла до дверей, але Пітин голос зупинив мене.

— Катніс. Я пам’ятаю хліб.

Хліб. Єдине, що нас зв’язувало до Голодних ігор.

— Тобі показали запис, де я про це розповідала, — мовила я.

— Ні. А що, є такий запис? Тоді чому Капітолій не використав його? — запитав він.

— Його записали того дня, коли ми тебе врятували, — відповіла я. Біль стискав мені ребра, немов лещата. Не варто було танцювати. — То що ти пам’ятаєш?

— Тебе. Під дощем, — мовив він тихо. — Ти копирсалась у нашому смітті. Я спалив хліб. Мама мене вдарила. Я виніс хліб, щоб викинути свиням, а натомість віддав тобі.

— Правильно. Саме так усе й було, — сказала я. — Наступного дня, після уроків, я хотіла подякувати тобі. Але не знала як.

— Після уроків ми були надворі. Я намагався зловити твій погляд. А тоді... здається, ти зірвала кульбабу.

Я кивнула. Він пам’ятає. Цього я нікому не розповідала.

— Мабуть, я дуже тебе кохав.

— Так, — голос мій урвався, і я вдала, що кашляю.

— А ти мене кохала? — запитав він.

Я не відривала очей від підлоги.

— Всі кажуть, що так. Тому Снігоу тебе і катував. Щоб зламати мене.

— Це не відповідь, — сказав Піта. — Я й не знав, що думати, коли мені показали деякі записи. Під час перших Голодних ігор усе мало такий вигляд, ніби ти намагалася мене вбити, скинувши вниз гніздо мисливців-убивць.

— Я хотіла вбити вас усіх, — мовила я. — Ви ж загнали мене на дерево.

— Пізніше ми багато цілувалися. З твого боку це мало не надто щирий вигляд. Тобі подобалося цілуватися зі мною? — запитав він.

— Іноді, — визнала я. — А знаєш, що зараз за нами спостерігає безліч людей?

— Знаю. А як щодо Гейла? — провадив він.

Я потихеньку починала вже лютитися. Плювати на Пітине одужання, Гейл — це моя особиста справа, а не тих людей за склом.

— Він також непогано цілується, — відповіла я коротко.

— І тебе не бентежить, що ти цілувалася нами з обома? Цілувалася з кимось іншим? — запитав Піта.

— Бентежить. Але я не збираюся питатися твого дозволу, — мовила я.

Піта знову засміявся — холодно, відсторонено.

— А ти не така проста, чи не так?

Коли я вийшла, Геймітч не протестував. Я мало не бігла коридором. Повз метушню кімнат. До пральні, щоб знайти там теплу трубу та сховатися за нею. Мені знадобилося чимало часу, щоб докопатися, чому я так зажурилася. Та коли я таки докопалася, спершу навіть не хотіла визнавати справжню причину. Часи, коли Піта вважав мене неперевершеною, позаду. Тепер він побачив, яка я насправді. Жорстока. Ненадійна. Маніпулятивна. Смертоносна.

І за це я його ненавиділа.

РОЗДІЛ 8

Приголомшення. Ось мої відчуття, коли Геймітч у лікарні повідомив мені новину. Через дві сходинки я помчала в Ставку, думки кружляли як навіжені, і ввірвалася в залу під час важливої військової наради.

— Що значить — я не поїду в Капітолій? Я мушу! Я — Переспівниця! — мало не кричала я.

Коїн неохоче відвела погляд від екрана.

— І як Переспівниця ти вже виконала своє основне завдання — об’єднала всі округи проти Капітолія. Не хвилюйся — якщо все піде по плану, ми відправимо тебе туди після капітуляції.

Капітуляції?

— Запізно! Я проґавлю всі бої. Я вам потрібна — кращого снайпера вам не знайти! — верещала я. Зазвичай я не люблю вихвалятися, але ж це правда. — Гейл їде!

— Гейл щодня відвідував тренування, якщо не був залучений до інших важливих справ. Ми впевнені, що він дасть собі раду на полі бою, — мовила Коїн. — А скільки тренувань відвідала ти?

Попередня
-= 71 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!