Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Переспівниця

— Ти і з нею непогано вправлялася, — гукнув Гейл.

Ми приєдналися до Деллі, Енні й Фінея. Годі було не помітити змін, які відбулися з Фінеєм після одруження. Його попередні образи — розбещений капітолійський серцеїд, з яким я зустрілася перед Червоною чвертю, таємничий союзник на арені, пригнічений юнак, який усіляко підтримував мене у найважчі часи, — лишилися в минулому, і їм на зміну прийшов чоловік, який випромінював життя і щастя. Вперше за весь час засяяв його природний шарм — його здатність підсміюватися над собою, його компанійська натура. Він жодного разу не відпустив руки Енні — ні під час трапези, ані на прогулянці. Сумніваюся, що він узагалі колись її відпустить. Енні також купалася в щасті. Однак бували миті, коли вона переносилася в інший світ і відгороджувалася від нас. Але Фіней шепотів їй щось на вухо, і вона поверталася.

Деллі, яку я знала змалечку, але на яку ніколи не звертала уваги, дуже виросла в моїх очах. Їй розповіли, що Піта сказав мені після весілля, але вона не пліткарка. Геймітч запевняє, що вона — мій найзавзятіший захисник: стає на мій бік щоразу, коли Піта вкотре нападає на мене з лайкою, і звинувачує в усьому Капітолій з його тортурами. Вона має на Піту більше впливу, ніж будь-хто, адже вони добре знайомі. В будь-якому разі, навіть якщо вона й переоцінює мої позитивні якості, мені все одно приємно. Щиро кажучи, мені трохи ідеалізування не завадить.

Я дуже зголодніла, а рагу було просто неперевершене — телятина, картопля, ріпа, цибуля і густа підливка, — тож я подумки стримувалася, щоб не ковтати не жуючи. У їдальні панували веселощі, і все завдяки гарній їжі, яка здатна зробити людей добрішими, радіснішими, оптимістичнішими і зайвий раз нагадати їм, що життя чудове. Їжа лікує людей краще за будь-які ліки. Тому я намагалася не поспішати і приєдналася до розмови. Вмочала хліб у підливку й поволі смакувала страву, а Фіней тим часом розповідав смішну історію про морську черепаху, яка втекла в його капелюсі. Я сміялася... і раптом зрозуміла, що переді мною хтось стоїть. Просто біля Джоанни, де було вільне місце. І спостерігає за мною. Я ковтнула, але шматок хліба застряг у мене в горлі.

— Піто! — вигукнула Деллі. — Так приємно бачити тебе не у... тут.

Поруч із Пітою бовваніли два кремезні конвойні. Він якось дивно тримав тацю з їжею — вона балансувала на самих кінчиках його пальців, оскільки на зап’ястях були наручники з коротким ланцюжком.

— А чому ти в цих модних кайданках? — запитала Джоанна.

— Мені ще не можна довіряти, — мовив Піта. — Мені навіть заборонено присісти тут без вашого дозволу, — він кивком указав на конвойних.

— Та звісно, він може присісти тут, адже ми давні друзі, — мовила Джоанна, поплескуючи долонею по місцю поруч. Конвойний кивнув, і Піта сів за стіл. — У Капітолії у нас були камери по-сусідству. Ми добре вивчили лемент однй одного.

Енні — вона сиділа з другого боку Джоанни — затулила вуха руками і сховалась у паралельну реальність.

Фіней кинув на Джоанну злісний погляд і пригорнув Енні.

— А що? Лікар каже, що я не повинна фільтрувати свої думки. Це входить у мою терапію, — відповіла Джоанна.

Куди тільки вся веселість поділася! Фіней шепотів щось Енні, поки вона не забрала руки від вух. А тоді запала довга тиша, і всі вдавали, що заклопотані їдою.

— Енні, — вигукнула Деллі Картрайт весело. — А ти знаєш, що саме Піта глазурував твій весільний торт? Удома його батьки тримали пекарню, і саме він завжди глазурував усі торти.

Енні обережно перехилилася через Джоанну.

— Дякую, Піто. Торт неперевершений.

— Дуже прошу, Енні, — мовив Піта, і я почула давні лагідні нотки в його голосі, які, як я гадала, зникли назавжди. Не те щоб він звертався до мене. Але все одно було приємно.

— Якщо ми хочемо ще й прогулятися, то йти слід зараз, — сказав Фіней до Енні. Він поскладав таці одну на одну, щоб нести їх однією рукою, а другою тримати Енні за руку. — Було приємно побачитися, Піто.

— Поводься з нею добре, Фінею. А то я візьму та вкраду її в тебе.

Це можна було сприйняти за жарт, якби Пітин тон не був таким холодним. Усе в ньому було якимсь неправильним. Відверта недовіра до Фінея, натяк на те, що Піта накинув оком на Енні, що Енні може покинути Фінея, що мене взагалі не існує...

— Ой Піто, — мовив Фіней весело. — Не змушуй мене шкодувати через те, що я тебе відкачав!

Він схвильовано глянув на мене, а тоді вивів Енні геть.

Коли вони зникли з очей, Деллі з докором сказала:

— Він таки врятував тобі життя, Піто. І не один раз.

— Він зробив це заради неї, — Піта кивнув на мене. — Заради повстання. А не заради мене самого. Я нічого йому не винен.

Попередня
-= 74 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!