Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Переспівниця

Я не повинна була втручатися, але я не витримала.

— Можливо, ти правий. Але Магс мертва, а ти живий. Це щось таки значить.

— Ага, усе щось значить, хоча й не повинне, Катніс. У мене є спогади, які я досі не прояснив, і не думаю, що Капітолій до них дістався. Наші ночі в потязі, наприклад, — мовив він.

Знову натяки. Наче в потязі сталося щось особливе. Те, що сталося, — ті ночі, коли Піта тримав мене в своїх обіймах, щоб я не збожеволіла, — більше нічого не означали. Все це брехня, ще один спосіб використати Піту.

Піта накреслив ложкою в повітрі коло, об’єднуючи мене з Гейлом.

— То ви вже офіційно пара чи й досі притримуєтеся старої версії про Ромео та Джульєтту?

— Вони притримуються старої версії, — мовила Джоанна.

Пітину руку прошив нервовий спазм, і вона стиснулася в кулак, а тоді пальці різко випросталися. Може, він уявляє, як душить мене? Я відчула, як у Гейла напружилися м’язи: він був готовий щомиті стати на мій захист. Однак стримався і сказав:

— Я б не повірив, якби не бачив цього на власні очі.

— Ти про що? — не втямив Піта.

— Про тебе, — відповів Гейл.

— Говори конкретніше, — сказав Піта. — Що про мене?

— Що не Катніс, а тебе підмінили на лютого мутанта, — мовила Джоанна.

Гейл допив своє молоко.

— Ти вже? — запитав він мене.

Ми підвелися й віднесли наші таці. Біля дверей мене зупинив літній охоронець, бо я досі стискала в долоні намочений в підливі хліб. Щось у моєму виразі, а головне, те, що я не намагалася приховати хліб, збентежило його, і чоловік відпустив мене. Я запхала хліб у рот і пішла далі. Ми з Гейлом уже майже дійшли до моєї кімнати, коли він знову заговорив:

— Я такого не очікував.

— Я ж казала тобі, що він ненавидить мене, — мовила я.

— Те, як він тебе ненавидить. Це... так мені знайомо. Раніше я сам так почувався, — визнав Гейл. — Коли я спостерігав на екрані, як ви цілуєтеся... От тільки я бачив, що це не зовсім справедливо щодо тебе. Він же цього не бачить.

Ми наблизилися до дверей.

— Можливо, він бачить мене такою, якою я є насправді... Мені треба поспати.

Я хотіла йти, але Гейл зловив мене за руку:

— Ось що ти думаєш?

Я знизала плечима.

— — Катніс, я твій давній друг, повір мені: він бачить тебе не такою, якою ти є насправді.

Поцілувавши мене в щоку, Гейл розвернувся й пішов.

А я лишилася сидіти на ліжку, силкуючись бодай щось запам’ятати з підручника воєнної тактики, але спогади про час, проведений із Пітою в поїзді, не давали мені зосередитися. Приблизно за двадцять хвилин до кімнати увійшла Джоанна й лягла в ногах мого ліжка.

— Ти проґавила найцікавіше. Деллі розхвилювалася через те, як Піта говорив до тебе, і як розпищиться!

Так ніби хтось без упину штрикав мишу виделкою. У їдальні такий гармидер зчинився!

— А що Піта? — запитала я.

— Почав сперечатися сам із собою, так ніби в нього роздвоєння особистості. В конвойних не було іншого виходу, як забрати його геть. З іншого боку, ніхто не помітив, що я доїла його рагу, — і Джоанна провела рукою по натоптаному черевцю. Під нігтями у неї я помітила бруд і подумала: «Цікаво, жителі Округу 7 узагалі миються?»

Ми кілька годин перевіряли одна одну на знання військових термінів. Тоді я зазирнула до мами та Прим. Повернувшись у свою кімнату, я довго дивилась у темряву, та зрештою запитала:

— Джоанно, ти справді чула, як він кричав?

— Це теж тортури, — відгукнулася вона. — Як сойкотуни на арені. От тільки ці зойки були справжні. І не припинялися за годину. Цок-цок.

— Цок-цок, — прошепотіла я у відповідь.

Троянди. Вовки-мутанти. Трибути. Глазуровані дельфіни. Друзі. Переспівниці. Стилісти. Я.

Сьогодні в моїх снах кричало все.

РОЗДІЛ 9

Я з головою поринула у тренування. Їла, жила, дихала заради навчання, тренування, стрільби з вогнепальної зброї і лекцій з воєнної тактики. Незабаром кількох учнів, у тому числі й нас із Джоанною, перевели на вищий рівень, тож у мене з’явилася надія на участь у реальних бойових діях. Солдати називали цю вправу просто «квартал», але напис у мене на руці був М. В. Б., скорочено від «моделювання вуличних боїв». Глибоко під землею Округ 13 збудував копію Капітолія. Інструктор розділила нас на групи по восьмеро людей, і ми повинні були виконувати певні завдання — зайняти позицію, знищити ціль, відшукати житло, — так ніби ми справді в Капітолії. Копія столиці була оснащена всіма тими пастками, що й реальні вулиці Капітолія. Хибний крок активує міну, або на даху будинку з’являється снайпер, або твоя зброя раптом виходить із ладу, або плач дитини заманює тебе з засідку, або керівник групи (насправді лише механічний голос) смертельно поранений і тобі доводиться приймати рішення самостійно. Підсвідомо ти розумієш, що це не насправді й що ніхто не збирається нікого вбивати. Коли чуєш вибух, вдаєш, що ти мертвий, і падаєш. Однак відчуття дуже реалістичні: вороги переодягнені у форму миротворців, а димова шашка справжня. Одного разу нас навіть труїли газом. Ми з Джоанною єдині вдягнули протигази вчасно. Решта солдатів із нашої групи на десять хвилин знепритомніли. І хоча газ був начебто зовсім не шкідливий, після кількох вдихів голова боліла цілий день.

Попередня
-= 75 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!