Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Переспівниця

— Знаю я тільки те, що президент тебе недолюблює. Ти їй ніколи не подобалася. Вона хотіла врятувати Піту, але всі решта з нею не погоджувалися. Коли ти змусила її пообіцяти недоторканність геть усім переможцям, то її ставлення до тебе ще погіршилося. Але вона могла пробачити тобі навіть це, настільки добре ти грала свою роль.

— Тоді в чому справа? — здивувалась я.

— Рано чи пізно війна закінчиться. Призначать вибори президента країни, — мовив Богз.

Я закотила очі.

— Богзе, всі знають, що я не претендую на високу посаду.

— Так, не претендуєш, — погодився він. — Але можеш когось підтримати. Чи буде це президент Коїн? А раптом хтось інший?

— Не знаю. Я про це не думала, — мовила я.

— От бачиш, ти не відповіла беззастережно, що підтримаєш Коїн, а значить, ти становиш загрозу. Ти — обличчя революції. У тебе більше впливу, ніж у будь-кого, — мовив Богз. — І мені здається, що досі ти просто терпіла Коїн.

— І вона мене вб’є, щоб затулити мені рота.

Щойно я вимовила ці слова вголос, як утямила, що так воно й буде.

— Ти їй більше не потрібна. Ти успішно виконала свою місію — згуртувала округи, — нагадав мені Богз. — Ролики, які записуються зараз, можна зробити й без тебе. Залишається єдина річ, яку ти можеш зробити, щоб підлити олії у вогонь революції.

— Померти, — сказала я тихо.

— Так. Стати мученицею, натхненницею боротьби, — мовив Богз. — Але цього не станеться, поки головний тут я, солдате Евердін. Ти житимеш довго і щасливо.

— Що ж так? Ви мені нічого не винні.

Якщо Богз підтримуватиме мене, йому буде непереливки.

— Бо ти заслуговуєш на життя, — мовив він. — А тепер повертайся до загону.

Знаю, я повинна була відчути вдячність за те, що Богз за мене заступився, однак натомість розгубилася. Ну як тепер мені вкрасти в нього «Голо» й утекти? Було й так нелегко наважитися на зраду, а тепер до всього я ще й заборгувала йому. А я вже й так завдячую йому своїм життям.

Побачивши, як причина усіх моїх проблем спокійненько ставить собі в таборі намет, я не на жарт розізлилася.

— Коли моє вартування? — запитала я в Джексон.

Вона з сумнівом скосила на мене оком.

— Я не вносила тебе в розклад.

— Чому? — запитала я.

⦁ Не впевнена, що ти зможеш пристрелити Піту, якщо, звісно, дійде до такого, — сказала вона.

Відповіла я голосно, щоб почув увесь загін.

— А мені й не доведеться стріляти в Піту. Бо серед нас його немає — Джоанна мала рацію. Тож це все одно, що застрелити капітолійського мутанта.

Після того приниження, яке я пережила з Пітиним поверненням, було навіть приємно вимовляти такі жахливі речі про Піту голосно, на публіку.

— Такі слова також не говорять на твою користь, — мовила Джексон.

— Внеси її в розклад вартування, — озвався позаду Богз.

Похитавши головою, Джексон зробила в блокноті позначку.

— З опівночі до четвертої ранку. Зі мною.

Пролунав дзвоник, скликаючи на вечерю, і ми з Гейлом стали в чергу до польової кухні.

— Хочеш, я його вб’ю? — запитав Гейл прямо.

— Тоді нас обох відішлють назад. Без сумніву, — мовила я. Однак, незважаючи на лють, яка палила мене зсередини, Гейлова жорстокість вразила мене. — Не бійся за мене.

— Маєш на увазі, що ти не збираєшся тут затримуватися? Ні ти, ні твоя паперова карта, ні, можливо, «Голо» — якщо тобі вдасться його роздобути?

Отже, Гейл не випустив з уваги моїх приготувань. Сподіваюся, що для інших вони не були такими очевидними. Адже ніхто не знає мене так, як він.

— Ти ж не плануєш покинути мене самого, правда? — запитав тим часом Гейл.

Досі я саме це й планувала. Але якщо мій партнер по полюванню прикриватиме мені спину, в цьому не буде нічого поганого.

— Як твій товариш по зброї, я наполегливо рекомендую тобі залишитися в загоні. Але ж я не можу змусити тебе силоміць, так?

— Не можеш, — усміхнувся він. — Хіба що ти хочеш, щоб я попередив про твою втечу всю армію.

Загін 451 і знімальна група завжди забирають свою порцію та їдять у тісному колі. Спочатку я гадала, що присутність Піти може викликати збурення, але наприкінці вечері я усвідомила, що суворі погляди спрямовані на мене, а не на Піту. Такий поворот подій був несподіваний, адже на початку, коли Піта тільки прибув, усі боялися за мене. І тільки зателефонувавши Геймітчу, я збагнула, в чому справа.

— Чого це ти домагаєшся? Хочеш спровокувати його на напад? — запитав мене Геймітч.

— Звісно, що ні. Просто хочу, щоб він мене не чіпав, — мовила я.

— Марна справа. Після того, через що він пройшов у Капітолії, він просто не зможе, — мовив Геймітч. — Слухай, може, Коїн і справді відіслала його до вас у надії, що він тебе вб’є, але йому самому про це нічого не відомо. Він не розуміє, що з ним сталося. Тому ти не повинна його звинувачувати...

Попередня
-= 81 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!