Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Переспівниця

— Катніс Евердін, — мовила я в зелений екран.

І раптом потрапила в пастку його зеленого світла. Не могла рухатися, навіть кліпати, а перед очима пролітали якісь картинки. Мене сканують? Записують? Осліплюють? Нарешті мене відпустило, і я потрусила головою.

— Що це було?

— Готуємося до відступу! — гукнула Джексон.

Фіней загорлав щось у відповідь, тицяючи рукою туди, звідки ми прийшли. З-під землі били гейзери якоїсь чорної олії, здіймаючись над будинками й утворюючи непроникну чорну стіну. Було важко сказати, рідина це чи газ, штучне воно чи природне. Однак стовідсотково смертоносне. Отже, назад дороги не було.

Долинули гучні постріли: Гейл і Ліг 1 почали прокладати шлях у другий кінець кварталу. Я не знала, що вони роблять, поки не вибухнула ще одна бомба, метрів за десять від нас. Вона залишила в землі величезну вирву. І тільки тоді я збагнула, що таким чином Гейл і Ліг 1 намагаються виявити міни. Ми з Гомсом підняли Богза й потягнули його за Гейлом. Богз зойкав од болю, треба було зупинитися й пошукати якусь дошку, щоб використати її як ноші, однак над будівлями здіймалася чорнота; вона котилася на нас, мов хвилі, поглинаючи все на своєму шляху.

Ззаду мене хтось смикнув, я втратила рівновагу і гримнулася на каміння. Наді мною нависнув Піта — він мов оскаженів, мов з глузду з’їхав — він повернувся у країну осиної отрути й марення. Націливши на мене цівку пістолета, він уже збирався розтрощити мені череп, але я відкотилася вбік. Долинув тупіт, зав’язалася сутичка; краєм ока я побачила, як Мітчел притис Піту до землі. Однак Піта, і так кремезний і дужий, а тепер іще й під впливом наркотичного божевілля, так зацідив обома ногами Мітчелу в живіт, що той відлетів на протилежний бік вулиці.

Почулося голосне клацання — це детонував новий «секрет». З кам’яної стіни вистрелили чотири троси, а за ними сітка, в яку й піймався Мітчел. Спочатку ми нічого не зрозуміли — так швидко він почав стікати кров’ю, — аж раптом помітили, що сітка з колючого дроту. Я одразу його впізнала, адже саме такий дріт усе моє життя увінчував паркан навколо Округу 12. Я хотіла гукнути Мітчелу, щоб не ворушився, але вдавилася запахом чорного туману — густого й оліїстого. Хвиля досягнула найвищої точки й почала спадати.

Гейл і Ліг 1 стріляли по вхідних дверях якоїсь будівлі, а тоді почали цілити в троси, що тримали сітку з Мітчелом. Решта намагалися втихомирити Піту. Я кинулася назад до Богза, і ми з Гомсом потягнули його в чиєсь помешкання — крізь рожево-білу вітальню, вздовж коридору, завішаного сімейними світлинами, аж у кухню, де й повалилися на холодну мармурову підлогу. Кастор і Полідевк заволокли в помешкання оскаженілого Піту. Джексон якимось дивом вдалося одягнути на нього кайданки, від чого він бісився ще дужче, і тому його довелося замкнути у комірчині.

У вітальні грюкали двері, хтось галасував. Із коридору долинало гучне тупотіння, а чорні хвилі пропливали повз будинок. У кухню долітав стукіт — хтось зачиняв вікна, але отруйний смоляний запах усе одно проникав у будинок. Фіней ніс на руках Мессалу. Слідом за ними, голосно кашляючи, до кімнати вбігли Ліг 1 і Кресида.

— Гейле! — погукала я.

Він заскочив до кімнати останнім, захлопнув по собі двері та зронив усього одне слово:

— Дим!

Похапавши рушники, фартухи і все, що потрапляло під руку, Кастор із Полідевком заходилися затикати щілини, а Гейл блював у яскраво-жовтий умивальник.

— А Мітчел? — запитав Гомс. Ліг 1 тільки похитала головою.

Богз пхнув мені «Голо». Губи його ворушилися, але я не могла розібрати ні слова. Нахилившись, я дослухалася до хрипкого шепоту.

— Не довіряй нікому. Не повертайся в табір. Убий Піту. Зроби те, заради чого ти сюди приїхала.

Я відсторонилася, щоб зазирнути йому в обличчя.

— Що? Богзе! Богзе!

Його очі були досі розплющені, але вже невидющі. У моїй руці залишилося закривавлене «Голо».

Тишу порушувало тільки наше важке дихання й Пітині спроби вибити двері комірчини ногами.

Однак поступово сили його полишали: удари слабшали й рідшали. А тоді припинилися. Може, він також помер?..

— Кінець? — запитав Фіней, косуючи на Богза. Я кивнула. — Треба вибиратися звідси. Негайно. Ми вже детонували всі можливі «секрети» на цій вулиці. І можу побитися об заклад, що наші обличчя записані на камерах відеостеження.

— Я теж так думаю, — мовив Кастор. — Усі вулиці оснащено камерами. Я впевнений, що Капітолій пустив чорний дим вручну, побачивши, що ми знімаємо агітку.

— І водночас вимкнулися наші комунікатори. Мабуть, їх навмисне вивели з ладу. Але я проведу вас назад до табору. Дай мені «Голо», — Джексон простягнула руку, щоб забрати «Голо», але я міцно притиснула його до грудей.

Попередня
-= 85 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!