Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Переспівниця

— Ні. Богз віддав його мені, — сказала я.

— Не будь смішною, — фиркнула вона. Звісно, вона думала, що «Голо» дістанеться їй. Адже вона — Богзова права рука.

— Так і було, — мовив Гомс. — Перед смертю він передав усі повноваження Катніс. Я сам бачив.

— З якого дива? — запитала Джексон.

А справді, з якого дива? У мене в голові паморочилося від цілого букету жахливих подій, які вмістились у п’ять хвилин: Богз покалічився і помер у мене на руках, у Піти, засліпленого жагою вбивства, стався напад; Мітчел потрапив у пастку, і його проковтнула чорнота... Я обернулася до Богза. Ну чому він помер? І раптом я зрозуміла, що, можливо, тільки він один був справді на моєму боці. Я ще раз прокрутила в голові його останні слова: «Не довіряй нікому. Не повертайся в табір. Убий Піту. Зроби те, заради чого ти сюди приїхала».

Що він мав на увазі? Не довіряти кому? Повстанцям? Коїн? Солдатам, які оточують мене зараз? Я не збиралася повертатися в табір, але ж Богз мав усвідомлювати, що я не зможу просто взяти пістолет і прострелити Піті голову. Чи зможу? І чи варто?

Чи здогадався Богз, що насправді я планую дезертирувати й самотужки вбити Снігоу?

Зараз я не могла розплутати цей клубок, тому вирішила, що спочатку виконаю два перші накази: не довірятиму нікому і далі рухатимуся в центр Капітолія. Але як мені виправдати свої дії? Як домогтися, щоб мені дозволили залишити «Голо» собі?

— У мене спеціальне доручення від президента Коїн. Гадаю, про це знав лише Богз.

Моя вигадка не переконала Джексон.

— Це яке таке доручення?

Можу сказати і правду. Нічого правдоподібнішого мені все одно не вигадати. Однак усе мусить бути схоже справді на особливе доручення, а не на помсту.

— Вбити президента Снігоу, поки наші втрати у війні не досягли критичної межі, коли виживання Округу 13 стане неможливим.

— Я тобі не вірю, — мовила Джексон. — І як твій командир наказую передати всі повноваження мені.

— Ні, — сказала я. — Це означатиме, що я порушую прямий наказ президента Коїн.

На нас уже спрямували з десяток автоматів: половину на Джексон, половину на мене. Мало не пролилася кров, але вчасно втрутилася Кресида:

— Це правда. І ми тут саме з такою метою: Плутарх хоче, щоб ми зафільмували смерть Снігоу. Він гадає, якщо нам вдасться зняти сцену вбивства Снігоу Переспівницею, то це покладе війні край.

Після такої заяви навіть Джексон замислилася. А тоді вказала рушницею на комірчину.

— А навіщо тут він?

Ну от і все. Я не могла вигадати жодної правдоподібної причини, навіщо Коїн було присилати в таку відповідальну мить сюди психічно неврівноваженого хлопця, запрограмованого вбити мене. Моя вигадка не трималася купи. Але мені на допомогу знову прийшла Кресида:

— Тому що останні два інтерв’ю з Цезарем Флікерменом знімали в резиденції президента Снігоу. Плутарх вважає, що Піта буде нам за гіда, оскільки того району Капітолія ми майже зовсім не знаємо.

Мені хотілося спитати Кресиду, чому вона заради мене зважилася на таку брехню, чому вона допомагає мені у справі, на яку я сама себе призначила, однак зараз був не час.

— Рушаймо! — мовив Гейл. — Я з Катніс. Якщо хочете, можете повертатися назад у табір. Але звідси слід забиратися якнайшвидше!

Гомс відчинив комірчину й перекинув непритомного Піту собі через плече.

— Я готовий.

— А Богз? — запитала Ліг 1.

— Ми не можемо взяти його з собою. Він би зрозумів, — мовив Фіней, а тоді зняв із Богза автомат і повісив собі на плече. — Веди нас, солдате Евердін.

Я й гадки не мала, що таке бути командиром. Звірилася з «Голо», намагаючись зорієнтуватися. Воно було ввімкнене, хоча з моїм щастям я б зовсім не здивувалася якби прилад зламався. У мене не було часу тиснути на кнопки і з’ясовувати, як він працює.

— Я не знаю, як ним користуватися. Богз сказав, що ви мені допоможете, — мовила я до Джексон. — Сказав, що я можу на вас розраховувати.

Джексон скривилася, взяла «Голо» та ввела команду. В повітрі з’явилася голограма перехрестя.

— Якщо ми вийдемо через чорний хід, то опинимось у дворику, а звідти можемо перейти до чорного ходу іншого кутового помешкання. Ось тут перехрестя...

Я намагалася взяти себе в руки — в усіх чотирьох напрямках вулиці роїлися «секретами». І то лише тими, про які знав Плутарх. «Голо» не повідомило нас про те, що квартал, який ми щойно здолали, був замінований, всіяний газовими гейзерами й оснащений сіткою з колючого дроту. До того ж тепер ми могли наскочити на миротворців, бо вони вже довідалися про наше місцеперебування. Я прикусила губу: всі дивилися на мене й чекали наказу.

Попередня
-= 86 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!