Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Переспівниця

На мене вже почав тиснути тягар відповідальності за людей, яких я втягнула в небезпечну гру, як здалеку до нас долинуло кілька вибухів.

— Бомби вибухнули далеко, — запевнила нас Джексон. — За чотири або п’ять кварталів звідси.

— Там, де ми залишили Богза, — мовила Ліг 1.

Хоча ніхто з нас і не ворухнувся, несподівано увімкнувся телевізор і з динаміків полився пронизливий сигнал. Половина нашого загону одразу ж схопилася на ноги.

— Все гаразд! — гукнула Кресида. — Це просто екстрене повідомлення. У такому разі всі телевізори в Капітолії вмикаються автоматично.

На екрані з’явилися ми — у той момент, як Богз наскочив на міну. Голос за кадром почав коментувати, а на екрані в цей час показували нас: ми намагалися перегрупуватися, але побачили чорні гейзери, що заливали вулицю, і втратили контроль над ситуацією. Ще довго весь Капітолій спостерігав за безладом, який коївся на екрані телевізора, аж поки чорний гель не заляпав об’єктиви камер. На останньому кадрі Гейл, сам-один на вулиці, намагався збити сітку, в яку піймався Мітчел.

Диктор назвав Гейла, Фінея, Богза, Піту, Кресиду й мене поіменно. Отже, нас упізнали.

— Жодного кадру з повітря. Богз не помилився: їхні повітряні сили на нулі, — мовив Кастор. Я на це не звернула уваги, а от операторам, мабуть, це зразу впадає в око.

Репортаж продовжили у дворі помешкання, де ми переховувалися. На даху будівлі навпроти вишикувалися миротворці. Вони обстріляли помешкання потужними снарядами (саме ці вибухи й долетіли до нас), і будівля розсипалася на порох.

Далі було пряме включення. На даху, поряд із миротворцями, стояла репортерка. За її спиною палав наш колишній притулок. Пожежники намагалися загасити вогонь. А нас оголосили загиблими.

— Нарешті. Хоч трохи пощастило, — мовив Гомс.

Мабуть, він мав рацію. Нехай краще Капітолій вважає нас мертвими, ніж утікачами. Однак як це сприймуть в Окрузі 13? Адже і мама, і Прим, і Гейзел із дітьми, і Енні, і Геймітч, і ще багато-багато жителів Округу 13 теж гадатимуть, що ми загинули.

— Тато. Він щойно втратив одну дочку, а тепер... — мовила Ліг 1.

Ролик прокручували знову і знову. Капітолій упивався своєю перемогою, особливо наді мною. Далі пустили ролик про те, як саме Переспівниця стала знаменом повстання (гадаю, це була давня заготовка — надто вилизаним він здавався), а тоді в прямому ефірі кілька репортерів розпочали обговорення мого цілком заслуженого кінця. Трохи згодом повідомили, що пізніше Снігоу зробить офіційну заяву, й екран телевізора почорнів.

Повстанці не намагалися втрутитися в трансляцію, а отже, повірили в те, що ми справді загинули. Якщо це так, тоді ми залишилися без підтримки.

— Що ж, ми померли, і що робитимемо далі? — запитав Гейл.

— Хіба не очевидно?

Ніхто й не помітив, як отямився Піта. Не знаю, скільки часу він спостерігав за тим, що відбувалося на екрані, однак, судячи з жалібного виразу на обличчі, гадаю, достатньо довго. І бачив, як сам він оскаженів, хотів прострелити мені голову і штовхнув Мітчела у пастку. Поволі сідаючи у кріслі, він обернувся до Гейла:

— Далі слід... убити мене.

РОЗДІЛ 3

Уже вдруге менш ніж за годину пролунала пропозиція вбити Піту.

— Не будь смішним, — мовила Джексон.

— Я щойно вбив вашого товариша! — гаркнув Піта.

— Ти просто його відштовхнув. Ти не міг знати, що він потрапить у пастку, — сказав Фіней, намагаючись заспокоїти Піту.

— Ну то й що? Хіба він не мертвий? — з очей Піти бризнули сльози. — Я не знав. Я ще ніколи себе таким не бачив. Катніс має рацію: я чудовисько. Мутант. Снігоу зробив із мене зброю!

— Це не твоя провина, Піто, — мовив Фіней.

— Вам не слід брати мене з собою. Це тільки питання часу. Я обов’язково ще когось уб’ю... — Піта обвів поглядом наші збентежені обличчя. — Ви, мабуть, думаєте, що буде людяніше просто відпустити мене. Дати мені шанс на виживання. Однак це те саме, що віддати мене в руки Капітолія. Гадаєте, ви зробите мені послугу, відіславши назад до Снігоу?

Піта. Знову в руках Снігоу. Тортури змінять його до невпізнанності, й він уже ніколи не зможе стати собою.

У голові чомусь сплив останній куплет «Дерева страстей», у якому чоловік воліє, щоб його кохана радше померла, ніж пізнала зло, яке чекає на неї в цьому світі.

Прийдеш, прийдеш

До дерева страстей?

В мотузяних ми намистах, поряд день у день...

Дивні були події,

Не дивніша ніч гряде,

Якщо стрінешся зі мною ти на дереві страстей.

— Не хвилюйся, я тебе встигну вбити, — мовив Гейл. — Обіцяю.

Попередня
-= 88 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!