знайди книгу для душі...
Людині,істоті ,що мешкає в світі мультікультур,псевдомистецтва,блакитного скла і яскравих світлин тяжко існувати гармонічно,стосовно себе,своїх емоцій,оцінок і бажань.Реклама –матуся телебачення,сестра мистецтва,тявкає з кожного кутка,що робити,як робити і яким чином. Веселі дітлахи,красавець батько,а на столі цей справжній майонез,ця блювотина,що вбиває природний смак їжі,що начиняє організм сміттям жірів та великих Е.
Памятаю,що ми добрячи нализались у той вечір,і примуси спиртяки,дешевого коняку відбились моторошним брязкотом у нашій голові. Всі розбрелися тактовно по парах,і ти спіймала собі нервову жертву, імпульсивну зв’язку м’язів і великих оченят.Ти танцювала шалено і грайливо, навіть мені ставало буйно в голові і соромно за тебе. А потім вас не було,потроху компанія обридала,розходилась по гуртках і залишалися справжні одинаки,котрі тримали один одного.
Ви з’явились окремо,як оті малі,що не поділили шматок печива,мов образившись;несправжньо посміхалась ти,обвислими рухами,виключаючись на лаві. А він був примусово веселий,привітавши нас,мене,мов старих і добрих друзів,що разом ростили кошенят, прохав співати,так щоб душа відкрилась,якої в нього тоді вже не було.
Жалкі,слабкі та розтоптані обличчя плелись до дому,і у ранці я дізналася усе: дрібні, дешеві подробиці.стіни гуртожитку,і розгойдане ліжко,відважне входження гостя,до оселі цнотливої пані,оргазму не було,задоволення як такого теж.важливі питання стосовно болі,крові відходили,вгамовуючись на задній поверх,і все це вибухало тяжкою ковдрою клітин у моїй голові.Ти пішла,видавши правду і ніби зробивши відгук,наукову статтю на цей маленький акт насилля. А я залишилась,розбещене ще мале дівча 20 річне сплетіння Моралі ,мамціних пересторог і сучасного телебачення,сиділа на стільчику і бавилися миттю одиначки,що ще має чисте тіло і вбоге сумління. Гойдаючись,потроху кволо вилазили думки про життя далі,про всю грязюку,що впаде на мене і охопе обіймами бруду і модної туги. Ніби я зробила це:напилася,віддалася і з темними колами від розмареного чорного олівцю для оченят, побігла до неї,щоб відрахуватись,оправдати жалюгідне створіння під назвою жінка.
zarezinaliliya 21.04.2025
Коментар буде відображений після підтвердження модератором
123zxc 23.09.2010
Мені здається, твір написаний в манері популярного відчайдушного пориву тінейджерського неврівноваженого підходу до життя. Герої бачать світ крізь призму сірих фарб і знедоленої перспективи майбутнього. Дуже шкода. Героїня в 20 років могла б хоч трішки старатися бути будівничим власного життя і щастя, відмінного, якщо хоче, від того, яке бачить навколо. Як? Відомо тільки їй. "Хто дозволяе себе бити, той заслуговує батога". Л. фон Захер-Мазох