Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Первісний вчитель Немович

сном. Але і уві сні вони стогнали і здригалися. Всю ніч Немович просидів біля холодного вогнища.

-Як відродити вогонь, як повернути його в печеру?  Він був старий, його пам’ять ослабла і не могла підказати йому, як шукати порятунку від мороку і холоду, що запанував відтепер в печері…

А на дереві, коли сірий світанок повільно розігнав темряву, що вкривала землю, Кряк відкрив очі і побачив голу землю. Весь видимий простір, аж до темного узлісся, здавався пусткою. Земля була зовсім голою, ніде ні билинки. Щури зникли, а з ними зникла і небезпека.

- Ось де ви! … – почувся раптом зовсім близько переривчастий голос Немовича.

- Злазьте! Вас чекають! Ходімо!

- Зглянься над нами, діду .. - благали діти.

- Полян не винен, ! - Гаряче заступався за брата Кряк.

Але старий, не слухаючи його, продовжував – на цей раз із сумом у голосі:

- Твоя вина занадто велика. Вогонь, великий друг наш вогонь, погас! І

ти винен в цьому. Вперед!

Нещасним дітям   від туги й страху  стало жарко, але коли вони увійшли в печеру, жахливий холод, який змінив колишнє тепло, відразу пройняв їх.

Всі були в зборі, але в печері панувала повна тиша… Хлопчики чекали почути страшні прокльони. Вони приготувалися стійко перенести їх, а замість того … Цей безмовний відчай дорослих був жахливіший найзапекліших прокльонів.

Навколо згаслого вогнища сиділи старші. Час від часу вони шанобливо  торкалися до золи, мов  до рідного  тіла , у смерть якого не хочеться вірити. Волосся у них, зазвичай зв’язане в пучок на маківці, було тепер розпущене і падало в безладді на плечі в знак глибокої печалі.

- Ось діти, – глухо  промовив Немович.

Стримані ридання почулися серед жінок.

- Хай говорять, ми слухаємо, – пробурмотів хтось з сидячих.

Кряк розповів все, що з ними трапилося, чому вони не могли вчасно

повернутися в печеру. Він пробував розчулити старших одноплемінників.

- Ми сподівалися роздобути багато їжі для всіх, – задихаючись, закінчив

хлопчик свою розповідь, – і тільки тому я покинув печеру. Йдучи, я

подбав про те, щоб вогонь не згас…

- Вогонь помер … - Пробурчав  дід. - І нехай винний буде покараний!Старший мисливець  встав, підійшов до дітей, схопив їх за руки і голосно

крикнув:

- Старійшини кажуть: вогонь помер. Зрадники повинні теж померти. На

коліна! А вам, батьки, матері та діти,  нехай буде їх доля уроком…

Ідіть геть! – грубо кинув дітям.

Старійшини довго радилися. Нарешті Немович вийшов з печери і

попрямував до дітей. Його зморшкувате обличчя було похмуре.

Старий сказав:

-  Я придумав як добути вогонь… Плем”я потрудилось і він знову горить. Полян може повернутися в печеру. Його прощають, він ще малий.-  Тобі Кряку дароване життя. Але рід  виніс такий вирок; хто хоч одного  разу зрадив своєму обов’язку, той і пізніше може знову не дотриматись  його.

Попередня
-= 7 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!