Слава ЗСУ!

- Ось вони! - Прошепотів Полян,  це вони колишуть траву. Нападемо на них! Брати кинулися вперед з піднятими палицями і в кілька стрибків

опинилися серед тварин, які безшумно рухалися в траві. Хлопчики

стали наносити удари направо і наліво, намагаючись перебити якомога більше звіряток. Знемагаючи від втоми, ледве ворушачи руками, брати на хвилину призупинили свою полювання. Озирнулися і прислухалися. З усіх боків до них долинав вереск, завивання. Всюди, наскільки вистачало очей, трава коливалася. Замість сотень кругом були вже десятки тисяч звірків. І тут хлопці зрозуміли,що вони потрапили в саму середину величезного полчища щурів що переселяються .

Хлопчики надто пізно зрозуміли, як необережно вони поступили…

Кинувшись стрімголов у зграю переселяються щурів. З усіх боків їх оточували незліченні полчища гризунів . Даремно брати знову взялися за зброю: на зміну вбитим щурам негайно з’являлися десять свіжих. Задні ряди напирали на передні, і вся маса продовжувала нестися вперед,  немов жива і грізна лавина. Ще трохи – і вони нападуть. Брати з переляку  кинулися бігти. А звірята рухалися суцільним потоком, ноги  хлопчиків  ковзали по маленьких тілах. Хлопці зупинилися. Впасти – це померти, і померти страшною смертю. Тисячі щурів накинуться на них, задушать  і розірвуть  їх -переконані були діти.

І в цю хвилину Крек глянув на мертві сосни, поблизу яких вони

стояли.  Вмить ока маленькі мисливці, видряпалися  по стовбуру. Вмостилися на самих високих сучках  і, все ще тремтячи від страху, озирнулися навколо.

Далеко-далеко, куди тільки  досягав погляд, земля сховалася під

суцільним покривом сірих щурів…

 Наступила ніч…

А в цей час поблизу  печери зустріли  мисливців, які  розповіли  про свої мандри по лісах.Скаржились що  принесли лише частину туші бичка  і половину лося. Це було все, що їм вдалося здобути. Дичини стало набагато менше: бо  вже дуже багато ганялися за нею мисливців сусідніх племен. З такими мисливцями на чолі з ватагом Чудлем,  зустрілися мешканці печери і навіть вступили  в бій. Але противників було менше, то й вони втекли   після першої ж сутички.  Добре, що ніхто з жителів печери не загинув…

Вже настала темінь, коли вони підійшли до печери. Зазвичай ще здалеку вони помічали червонуваті відблиски полум’я, що опромінювали привітним світлом вхід в їх підземне житло. Але на цей раз вхід був занурений у глибокий морок…Один з мисливців взяв кістяний свисток, що висів у нього на шиї, і пронизливо свиснув. Але ніхто не відгукнувся.

- Отже, – прошепотів Немович, і суворе серце його здригнулося, -

значить, Крек помер. Напевно, на хлопчиків напали сусіди. І вони вбиті Чудлем, або взяті в полон…

 Спочатку мисливці лише здивувалися і стривожилися, помітивши відсутність червоних відблисків біля входу в печеру. І тільки тепер бідолахи ясно уявили собі, які страшні нещастя обіцяє їм втрата вогню.

Невелика біда, якщо діти загинули, – адже користі від них мало, а годувати їх все-таки треба. Але якщо згас вогонь – вогонь-втішитель, що так весело потріскував на вогнищі …, якщо вогонь помер, вони  теж помруть…

 Мисливці навпомацки обнишпорили житло, вони перебирали вугілля вогнища, з надією перебираючи золу. У середині купа попелу була ще теплою …

Даремно Горин, який кинувся на золу ниць, дув з усієї сили, намагаючись

розпалити теплувате вугілля, – жодна іскорка не спалахнула.

Вогонь згас, погас назавжди, а Кряк і Полян зникли!

Коли пройшов перший вибух горя, змучені люди забулися важким