Слава ЗСУ!

Великий Джим підвівся на рівні. Він почувався тепер краще.

— Ти добрий син, Джуніоре, що допомагаєш своєму старому батькові.

— Як скажеш, — відповів Джуніор. Тепер на килимі лежала велика зелена сосиска. З одного її боку стирчали ступні. Джуніор намагався заткнути їх брезентом, але той не тримався. — Треба було б заліпити клейкою стрічкою.

— Якщо ти не доправиш його до церкви, то куди ж…

— Не переймайся, — відгукнувся Джуніор. — Є безпечне місце. Преподобний полежить там, поки ми не придумаємо, як заманити в пастку Барбару.

— Треба ще подивитися, що трапиться завтра, перш ніж щось робити.

Джуніор подивився на нього з холодною зневагою, якої ніколи раніше Великий Джим за ним не примічав. Йому дійшло, що тепер його син має над ним велику владу. Але ж він його рідний син…

— Ми мусимо закопати твій килим. Слава Богу, в тебе тут хоч не покриття від стіни до стіни. І більшість бруду залишилася на верхньому боці.

Він підняв зелену сосиску і потяг її в коридор. Через кілька хвилин Ренні почув, як завівся трейлер.

Великий Джим розглянув золотий м'яч. «Я мушу і його спекатися», — подумав він, проте зрозумів, що не зможе цього зробити. Цей м'яч фактично був фамільною цінністю.

Та й взагалі, навіщо? Яка біда, якщо він буде чистий?

Коли за годину додому повернувся Джуніор, золотий м'яч знову сяяв у своїй пластиковій колисці.