Слава ЗСУ!

— Це блеф, — заявив Великий Джим.

— Навіщо мені блефувати тим, що так легко перевірити? — вона обернулася до Рендолфа. — Зателефонуйте комусь з ваших копів і спитайте, де цього ранку скупчуються мешканці міста? — А тоді знову до Ренні. — Якщо ви зараз перервете трансляцію, сотні людей запам'ятають, як ви не дали їм побачити подію, котра безпосередньо їх стосується. Фактично подію, від якої можуть залежати їхні життя.

— Ви не маєте дозволу.

Барбі, зазвичай стриманий, відчув, що терпіння його на межі. Аби ж то цей чоловік був дурнем, але він ним абсолютно не був. І саме це найбільше бісило Барбі.

— А в чому саме полягає ваша проблема? Ви вбачаєте тут якусь небезпеку? Наприклад, я — ні. Ідея тут проста — встановити цю штуку, залишити її в режимі прямої трансляції і поїхати звідси.

— Якщо ракета вдарить без результату, це може спровокувати паніку. Знати, коли щось не подіяло, це одне, а бачити невдачу на власні очі — то зовсім інше. Вони здатні наробити будь-якої чортівні.

— Ви дуже невисокої думки про людей, котрими керуєте, пане виборний.

Великий Джим вже відкрив було рота, щоби парирувати чимось на кшталт: а вони саме на це часто і скрізь заслуговують, як гадав Барбі, але тут же второпав, що значна частина громади зараз спостерігає цю суперечку на великому екрані. До того ж із надзвичайною чіткістю зображення.

— Я порадив би вам прибрати оту саркастичну посмішку з вашого обличчя, Барбаро.

— А в нас тепер поліція слідкує за виразом облич? — спитала Джулія.

Опудало Джо прикрив собі рота, але не так швидко, щоби Рендолф з Великим Джимом не встигли помітити, як хлопець вишкірився в усмішці. І почути хихотіння, що проривалося крізь його пальці.

— Громадяни, вам краще очистити територію, — оголосив молодший лейтенант. — Час наближається.

— Джуліє, поверни камеру на мене, — попрохав Барбі.

Вона так і зробила.

16

У «Діппері» ніколи раніше не напихалося стільки народу, навіть у пам'ятну новорічну вечірку 2009 року, коли виступали «Ватиканські секс-киці»[218]. І ніколи тут не було так тихо. Понад півтисячі людей стояли пліч-о-пліч і стегно до стегна, дивлячись, як камера ПаверБука Джо зробила поворот на 180 градусів, націлившись на Дейла Барбару.

— А ось і мій хлопець, — промурмотіла Розі Твічел і посміхнулась.

— Вітаю вас там, друзі, — промовив Барбі, і настільки гарне буле зображення, що кілька чоловік навіть гукнули йому у відповідь «привіт». — Моє ім'я Дейл Барбара, мене знову зарахували на службу до армії Сполучених Штатів, полковником.

Хвиля здивованих вигуків прокотилася залом.

— Рішення про відеотрансляцію звідси, з дороги Мала Курва, цілком лежить на моїй відповідальності, і, як ви, мабуть, зрозуміли, тут виникла суперечка між мною і виборним Ренні, котрий має дещо відмінний від мого погляд щодо того, чи варто продовжувати передачу.

Цього разу хвиля вигуків була голоснішою. І звучали вони несхвально.

— Ми не маємо зараз часу на з'ясовування деталей, хто чим керує, — продовжував Барбі. — Ми хочемо спрямувати камеру на те місце, куди мусить поцілити ракета. Буде чи ні продовжено цю трансляцію — цілком залежить від вашого другого виборного. Якщо він перерве передачу, долучіть це до його рахунку. Дякую за увагу.

Він вийшов з кадру. Якусь мить глядачі на танцмайданчику не бачили нічого, окрім лісу, потім камера знову повернулася, трохи опустилася і встановилася на завислому в повітрі знаку X. За ним вартові вантажили залишки свого майна до двох великих машин.