Слава ЗСУ!

— Жодного, — продовжував Ромео. — Ні Рендолфа, ні Генрі Моррісона, ні Фредді Дентона чи Рупі Ліббі, ні Джорджі Фредеріка… і також нікого з новачків. Отих пацанів.

— Можливо, вони зайняті з… — вона не знала, що сказати.

Ромео кивнув.

— О-ля-ля. Зайняті чим? Ви не знаєте, я також не знаю. Але чим би вони там собі не займалися, я не певен, що мені це подобається. І ще менше певен, що воно того варте. На четвер ввечері призначено міські збори, і якщо в нас тут так і буде це продовжуватися, гадаю, мусять статися деякі зміни, — він зробив паузу. — Може, я лізу поперед папа до пекла, але, я вважаю, ви мусите стати шефом пожежної команди й поліції.

Бренда задумалася про це. Згадала знайдену нею папку під назвою ВЕЙДЕР, а вже тоді повільно похитала головою.

— Ще надто рано для чогось подібного.

— А як, аби пгосто шефом пожежників? Як щодо тільки сього? — люїстонська говірка ще дужче прорізалася в його голосі.

Бренда роззирнулася довкола на закопчені чагарники й обпалені нетоварні дерева. Авжеж, огидне видовище, немов фотокарточка з поля битви часів Першої світової війни, але більше не небезпечне. Люди, котрі прибули сюди, отримали бойове хрещення. Вони команда. Її команда.

Вона усміхнулася.

— Над цим я подумаю.

12

Уперше, починаючи з того часу, як Джинні Томлінсон почала ходити шпитальними коридорами, вона безперервно бігала, кидаючись на гучне верещання викликів, що звучали, як погані новини, тож зараз у Пайпер не було можливості побалакати з нею. Вона й не намагалася навіть. Вона просиділа у вітальні достатньо довго, щоб уявити собі картину: троє людей — двоє медиків і одна волонтерка на ім'я Джина Буффаліно — опікуються цілою лікарнею. Вони справлялися, проте ледь-ледь. Коли Джинні нарешті повернулася, йшла вона повільно. З опущеними плечима. В одній руці в неї метлялася чиясь медична картка.

— Джинні? — спитала Пайпер. — Усе гаразд?

Пайпер подумала, що Джинні зараз огризнеться, але, замість бурчання, та подарувала їй змучену посмішку. І сіла поряд.

— Гаразд. Тільки втомилася, — вона помовчала. — І ще, Ед Карті щойно помер.

Пайпер взяла її за руку.

— Мені дуже жаль це чути.

Джинні стисла її пальці.

— Не треба. Ти знаєш, як жінки говорять про пологи? Ця легко народжувала, а та важко.

Пайпер кивнула.

— Смерть дуже схожа на це. Містер Карті довго тужився, а тепер він уже розродився.

Пайпер ця ідея здалася красивою. Вона подумала, що могла б використати її в проповіді… хоча тут же усвідомила, що людям не захочеться слухати проповідь про смерть цієї неділі. Тобто якщо Купол нікуди не подінеться.

Якийсь час вони просто сиділи. Пайпер намагалася придумати, як їй найкраще запитати про те, про що вона мусила запитати. Врешті-решт запитання не знадобилося.

— Її зґвалтували, — промовила Джинні. — Скоріш за все, не один раз. Я боялася, що Твічу доведеться випробувати себе в накладанні швів, але якось мені вдалося зупинити кровотечу вагінальним тампоном, — вона помовчала. — Я плакала. На щастя, дівчина не була достатньо притомна, щоб це зауважити.

— А дитя?

— Загалом здорове вісімнадцятимісячне створіння, але воно теж завдало нам переляку. Невеликі судороги. Мабуть, через перебування на сонці. Плюс зневоднення… голод… ну, і власне поранення, — Джинні провела рукою навскіс собі по чолу.

У коридорі з'явився Твіч і приєднався до них. Вигляд він мав такий, наче на світові роки віддалений від себе колишнього, бадьористого балакуна.