Слава ЗСУ!

17

Це Джуніор підглядав звідти за Брендою: Джуніор навколішках, Джуніор в самих лише трусах, у голові йому грюкало й стукало. Дивився він з вітальні, з-за краєчка штори. Коли вона пішла, він повернувся до комірчини. Він розумів, що невдовзі йому доведеться розлучитися зі своїми подружками, але зараз він їх потребував. Потребував темряви. Він потребував навіть того смороду, що здіймався від їхньої почорнілої шкіри.

18

Після того, як вона тричі покрутила ручку старомодного дверного дзвоника, Бренда вже вирішила, що найкраще їй буде повернутися додому. Вона вже почала відвертатися, але тут почула повільне човгання кроків, що наближалися до дверей. Вони набрала усміхненого виразу: «Привіт, сусідонько». Та так і застигла з ним на обличчі, побачивши Ендрію: щоки бліді, темні кола навкруг очей, волосся в безладі, пояс халата напіврозпущений, під халатом піжама. І цей будинок також смердів — не зогнилим м'ясом, щоправда, а блювотинням.

Посмішка в Ендрії була такою ж блідою, як її щоки і лоб.

— Я знаю, який маю зараз вигляд, — промовила вона. Не промовила, проквакала. — Мені не хотілося б запрошувати тебе всередину. Я вже поправляюся, але ще можу бути заразною.

— Ти була у доктора… — та авжеж, звісно, що ні. Доктор Гаскелл помер. — Ти показувалася Расті Еверету?

— Так, я була в нього, — відповіла Ендрія. — Скоро все буде гаразд, він мені так і сказав.

— Ти вся упріла.

— Поки що лихоманить злегка, але все вже майже минулося. Я тобі навіщось потрібна, Брендо, чимось можу допомогти?

Вона ледь не сказала «ні» — не хотілося навантажувати цю жінку, котра вочевидь була ще хвора, відповідальністю за те, що лежало в її торбі, — але тоді Ендрія сказала дещо, що перемінило думку Бренди. Великі події часто обертаються на дрібних коліщатках.

— Мені так жаль, що це трапилося з Гові, я любила цього чоловіка.

— Дякую тобі, Ендріє. Не тільки за співчуття, а й за те, що назвала його не Дюком, а Гові.

Для Бренди він завше був Гові, її дорогим Гові, а папка ВЕЙДЕР була його останньою роботою. Можливо, найбільшою його роботою. Раптом Бренда вирішила пустити ці документи в роботу, більше не відкладаючи. Вона полізла рукою до торби і витягла звідти коричневий конверт з написаним на ньому друкованими літерами ім'ям Джулії.

— Ти можеш це потримати в себе для мене, мила? Тільки якийсь час? У мене нагальні справи, а я не хочу брати це з собою.

Бренда відповіла б на будь-яке питання Ендрії, але та їх вочевидь не мала. Лише взяла пухкенький конверт з дещо спантеличеним, чемним виразом. І це було добре. Економило час. Крім того, таким чином Ендрія залишалася не в курсі, а отже, могла зберегти свій політичний запал до потрібного часу.

— Радо, — погодилася Ендрія. — А тепер… вибач мені… мені краще лягти. Але я не збираюся спати! — додала вона так, ніби Бренда не погодилася з її наміром. — Я почую, коли ти повернешся.

— Дякую, — сказала Бренда. — Ти п'єш соки?

— Галонами. Займайся своїми справами, мила, я збережу твій конверт.

Бренда хотіла було ще раз їй подякувати, але третя виборна Честер Мілла вже причинила двері.

19

Під кінець її розмови з Брендою у Ендрії почало бурлити в животі. Вона стримувалася, але то була боротьба, яку їй випадало програти. Вона бовкнула щось про соки, порадила Бренді займатися її справами і затраснула двері перед обличчям бідної жінки, а сама бігом кинулася до смердючої ванної кімнати з народженим глибоко в її горлі булькотінням урк-урк.