Слава ЗСУ!

По дорозі, у вітальні, біля дивану стояв приставний столик, і вона, пробігаючи повз нього, пожбурила, не дивлячись туди, конверт. Конверт сковзнув полірованою поверхнею і за її краєм завалився у темний проміжок між столиком і диваном.

До ванної Ендрія встигла, але не до унітаза… що було й непогано, оскільки той вже був майже переповнений застояними, смердючими викидами, яких позбавлявся її організм упродовж минулої ночі, котра здалася їй безкінечною. Натомість вона нахилилася над раковиною і блювала, допоки їй не почало здаватися, що ось-ось в неї відірветься стравохід і вивалиться з рота, ляпнувши на забризкану порцеляну, ще живий і пульсуючий.

Цього не трапилось, але світ померх, заколихався перед нею на високих підборах, стрімко маліючи, втрачаючи матеріальність, і вона похитнулась, намагаючись не зомліти. Відчувши себе краще, вона повільно пішла коридором на ватяних ногах, тягнучи руку по дерев'яній панелі для рівноваги. Вона тремтіла і чула бентежний стукіт своїх зубів, жахливий звук, який вона сприймала, як їй здавалось, не вухами, а зоровими нервами.

Їй навіть не мріялося спробувати піднятись на другий поверх, до спальні, натомість вона попрямувала на задню веранду. На веранді мусило бути вже холодно в кінці жовтня, але сьогодні в повітрі стояла задуха. Вона не лягла на старий шезлонг, а буквально впала в його затхлі, проте невідмінно утішливі обійми.

«За хвилину я встану, — сказала вона собі. — Дістану останню пляшку «Поланд Спринг» з холодильника і змию цей гидотний присмаку себе з ро…»

Але на цьому її думка вислизнула геть. Вона запала в глибокий, непробудний сон, з якого навіть невпинне смикання власних ніг і рук не могло її розбудити. Вона побачила багато сновидінь. Один сон про страшну пожежу, з якої, кашляючи і ригаючи, тікають люди, шукаючи собі будь-якого місця, де повітря ще залишилося чистим і прохолодним. Інший був про Бренду Перкінс, котра приходить до неї і віддає якийсь конверт. Ендрія його відкриває, і звідти лізуть безкінечною стрічкою рожеві пігулки оксиконтину.

Прокинувшись увечері, Ендрія не пам'ятала своїх снів.

Не пам'ятала вона також і візиту до неї Бренди.

20

— Ходімо до мого кабінету, — привітно запросив Великий Джим. — Чи хотіли б ви спершу чогось випити? Є кола, хоча, боюсь, вона тепла. Мій генератор заглух учора ввечері. Закінчився пропан.

— Але я гадаю, ви знаєте, де ви могли б його дістати, — сказала вона.

Він запитально здійняв брови.

— Там, де ви виробляєте метамфетамін, — пояснила вона терпляче. — Як я розумію, ґрунтуючись на записах Гові, ви варите його великими порціями. «Запаморочливі кількості», як він це визначив. Для цього потрібно багато газу.

Тепер, коли вона перейшла безпосередньо до справи, куди й подівся її нервовий переляк. Вона навіть отримувала свого роду холодне задоволення, дивлячись, як наливаються кольором його щоки і кров приливає до лоба.

— Я не маю уявлення, про що ви говорите. Я гадаю, ваша скорбота… — Він зітхнув, розводячи своїми товстопалими руками. — Давайте зайдемо. Обговоримо все, я допоможу вам заспокоїтись.

Вона усміхнулась. Те, що вона могла усміхатись, стало для неї відкриттям і допомогло їй уявити собі, ніби зараз на неї дивиться Гові — звідкілясь. І нагадує їй, щоб була обережною. Цієї його поради вона планувала дотримуватись.

На передній галявині Ренні серед опалого листя стояли два дерев'яних крісла «Адірондак»[279].