Слава ЗСУ!

Тепер вона була спокійна — Расті дав їй пару пігулок перкоцету, — але з того її ока, що не так напухло, не переставали литися сльози. Щоки були на вигляд, як пурпурові пампушки. Барбі подумав, що вона зараз схожа на Рокі Бальбоа після бою з Аполло Крідом[291].

— Дивися на яскравий бік життя, — порадив їй Барбі.

— А він десь є?

— Безсумнівно. Виглядає на те, що міс Руа не менш як місяць сидітиме тільки на супі та молочних коктейлях.

— Джорджія? Я чула, що їй дісталося. Тяжко?

— Житиме, але красу собі поверне дуже нескоро.

— Вона ніколи не могла претендувати на титул Міс Яблунева Квітка[292]. — А тоді тихіше: — То було її верещання?

Барбі кивнув. Здавалося, що вся лікарня заповнена тільки криками Джорджії.

— Расті вколов їй морфін, але вона довго не могла вимкнутися. У неї організм, як у коняки.

— А свідомість алігатора, — додала Джинні своїм безпорадним голосом. — Я нікому б не побажала такого, як трапилося з нею, але все одно це збіса гарний приклад відплати карми. Скільки я вже тут? Мій годинник розбився к чорту.

Барбі поглянув на свій.

— Зараз чотирнадцята тридцять. Отже, я гадаю, ти десь на п'ять з половиною годин уже наблизилась до одужання.

Різко крутнувшись, він почув, як йому хруснуло у спині, а потім трохи попустило. Барбі вирішив, що Том Петті таки мав рацію: чекання — це найважча річ[293]. Він припускав, що, опинившись у камері, почуватиметься легше. Якщо взагалі залишиться живим. Раптом мозок йому прохромила думка, що бути застреленим за спротив під час арешту — можливо, найзручніший для нього вихід.

— Про що ти думаєш, що так усміхаєшся? — спитала вона.

— Ні про що, — він уже тримав у руці пінцет. — А тепер лежи тихо, поки я займатимуся делікатною справою. Раніше почнемо — раніше закінчимо.

— Мені слід встати і включитися в роботу.

— Якщо спробуєш, твоє включення вмент завершиться падінням на підлогу.

Вона звернула увагу на пінцет:

— Ти добре знаєш, що збираєшся з цим робити?

— Ще б пак. Я колись завоював золоту медаль на Олімпіаді по вийманню скла.

— У тебе коефіцієнт патякання дурниць ще вищий, ніж у мого колишнього чоловіка, — вона вже трішечки посміхалась.

Барбі здогадувався, як їй боляче, навіть зі знеболювальним у крові, і йому подобалася її витримка.

— Ти ж не збираєшся виявитися тим медиком, що сам, опинившись в ролі пацієнта, тут же перетворюється на тирана? — спитав він її.

— Таким був доктор Гаскелл. Він якось загнав собі скабку під ніготь великого пальця, а коли Расті запропонував йому її витягти, Чудотворець сказав, що довіриться тільки спеціалісту, — розсміялася вона, але тут же здригнулась і застогнала.

— Якщо тебе це хоч трішечки розрадить, скажу, що коп, котрий тебе вдарив, отримав собі камінь в голову.

— Знову ж таки, карма. А він уже на ногах?

— Атож.

Мел Ширлз ще дві години тому самотужки вийшов із лікарні з перев'язаною головою.

Коли Барбі нахилився до неї з пінцетом, вона інстинктивно відвернула голову. Він повернув її на місце, натиснувши рукою — дуже делікатно — на її менш розпухлу щоку.

— Я розумію, ти мусиш, — промовила вона. — Просто я, немов та дитина, коли справа торкається очей.

— Зважаючи на те, як сильно він тебе вдарив, тобі ще пощастило, що скло застрягло навкруг очей, а не потрапило в них.