Слава ЗСУ!

Сендерс скоро буде тут. Хоче подивитися в очі Барбарі. Рендолф намагався його відмовити, але посередині його тиради про те, що краще б Енді зараз уклякнути навколішках, молитися за душі дочки і дружини — не кажучи вже про силу, щоб нести свій хрест, — Енді перервав зв'язок.

Рендолф зітхнув і набрав інший номер. Після двох гудків у вухо йому гаркнув роздратований голос Великого Джима:

— Що? Що?

— Це я, Джиме. Я розумію, ви працюєте, і мені неприємно вас відволікати, але чи не могли б ви приїхати сюди? Мені потрібна допомога.

16

Троє дітей стояли під якимсь позбавленим світлої глибини небом, котре тепер мало явний жовтавий відтінок, і дивилися на мертвого ведмедя біля підніжжя телефонного стовпа. Стовп стирчав криво і був надламаний. На висоті чотирьох футів від основи його просякнутий креозотом стовбур було потрощено і заляпано кров'ю. І ще дечим. Чимось білим, що, як вважав Джо, скидалося на фрагменти кісток. А також сіруватою, борошнистою масою, котра, либонь, була моз…

Він відвернувся, намагаючись стримати спазм у горлі. Йому це майже вдалося, але тут першим вирвав Бенні — з гучним звуком юуурп, — а за ним і Норрі. Джо здався і теж приєднався до клубу ригачів.

Коли вони себе врешті опанували, Джо поліз у рюкзак і, діставши звідти «Снепл», роздав кожному по пляшці. Першим ділом він прополоскав собі рот і виплюнув. Так само вчинили Норрі й Бенні. І лише потім вони почали пити. Солодкий чай був теплим, та все одно Джо відчував райську насолоду в горлі.

Норрі зробила два обережні кроки до чорної, обсидженої гудучими мухами кучугури біля підніжжя стовпа.

— Він — як ті олені, — сказала вона. — Перед бідним ведмедиком не було річки, в яку він міг би кинутися, тож він розбив собі голову об телефонний стовп.

— Може, в нього був сказ, — зауважив Бенні тоненьким голосом.

Джо розсудив, що технічно така ймовірність існує, але він у це не вірив.

— Я думав про версію самогубства, — йому ненависне було тремтіння у власному голосі, але, попри все, він ніяк не міг йому зарадити. — Це роблять і кити, і дельфіни — викидаються на берег. Я бачив по телевізору. А тато мені казав, що й осьминоги таке роблять.

— Що за гутірка, — застерегла його Норрі. — Восьминоги.

— Та яка різниця. Тато казав, що, коли їхнє середовище стає геть забрудненим, вони відгризають самі собі мацаки.

— Чувак, ти хочеш, щоби я знову виригав? — спитав Бенні. Голос У нього звучав жалісливо і втомлено.

— Отже, саме це зараз тут, забруднення середовища? — запитала Норрі. — Тобто довкілля?

Джо скинув оком на жовтувате небо. Потім показав на південний захід, де залишився висіти після заподіяної ракетним обстрілом пожежі чорний осад, позбавляючи кольору небо. Цей мазок виглядав на футів триста заввишки і тягнувся десь на милю вшир. Може, й більше.

— Авжеж, — погодилась вона. — Але є й щось інше. Хіба ні?

Джо знизав плечима.

— Якщо на нас очікує раптовий порив до самогубства, то, може, нам краще просто зараз повернути назад? — промовив Бенні. — Я маю дещо, заради чого варто ще пожити. Я поки ще не почав перемагати в «Бойовому молоті»[300].

— Перевір лічильник на ведмеді, — сказала Норрі.

Джо потягнувся сенсорною трубкою до ведмежого трупа. Стрілка не опустилася, але й не піднялася.

Норрі показала на схід. Прямо перед ними дорога виходила з густо порослої чорним дубом[301] смуги, від котрої вона колись і дістала свою назву. Вибравшись із цієї діброви, подумав Джо, вони зможуть побачити на вершечку пагорба яблуневий сад.