Слава ЗСУ!

Расті похитав головою.

— Джинні з Твічем перебудуть самі принаймні до полудня… хоча з тим новим хлопцем, що прийшов нам допомагати, гадаю, у них все буде гаразд. Терстон такий, трохи ніби нью-ейджер, але дуже вправний. Я завітаю до Клер Макклечі. Хочу поговорити з тими дітьми, а ще мені треба з'їздити туди, де лічильник Ґайґера в них зафіксував стрибок радіації.

— Що мені казати людям, якщо хтось питатиме, де ти?

Расті поміркував.

— Правду, гадаю я. Часткову принаймні. Кажи, що я шукаю ймовірний генератор Купола. Це змусить Ренні двічі подумати, перш ніж робити якісь наступні кроки.

— А якщо мене спитають про конкретне місце? Бо ж напевне питатимуть.

— Відповідай, що не знаєш, але кажи, що, гадаєш, це десь у західній частині міста.

— Чорна Гряда на півночі.

— Атож. Якщо Ренні накаже Рендолфу послати кількох його гончаків, я хочу, щоб вони вирушили не в мій бік. Якщо хтось тобі пізніше щось закидатиме, казатимеш, що була дуже втомлена, переплутала. Слухай-но, любонько, перш ніж підеш на роботу, склади список людей, котрі здатні повірити, що Барбі не винен у тих вбивствах. — І знову йому майнуло: «Наші й не наші». — Треба нам буде побалакати з цими людьми, до завтрашніх міських зборів. І то вельми обережно.

— Расті, ти точно цього певен? Тому що після вчорашньої пожежі все наше місто остерігатиметься «друзів Дейла Барбари».

— Чи я певен? Так. Чи мені це подобається? Абсолютно безсумнівно, ні.

Вона знову подивилася на жовтуватого відтінку небо, перевела погляд на два дуби, що росли в них перед домом, листя висіло нерухомо, безвільно, яскраві перед тим кольори тепер вицвіли до одноманітної сірості. Вона зітхнула.

— Якщо Ренні загнав у пастку Барбару, можливо, це й газету він спалив. Ти ж це розумієш, так?

— Так.

— І якщо Джекі зуміє визволити Барбару з в'язниці, де вона його сховає? Де в нашому місті є безпечне місце?

— Мені треба про це поміркувати.

— Якщо ти знайдеш генератор і вимкнеш його, весь цей непотріб типу я шпигую[349] перетвориться на лайно.

— Молися, щоби так і трапилось.

— Буду. А що там за радіація? Я не хочу, щоб ти захворів на лейкемію або ще щось.

— У мене щодо цього є ідея.

— Можна мені поцікавитися?

— Краще не треба, — усміхнувся він. — Вона доволі божевільна. Вона переплела його пальці своїми.

— Бережи себе. Він поцілував її.

— Ти себе теж.

Вони подивилися туди, де Джекі розхитувала дівчаток на гойдалці. Не лише самих себе їм треба берегти. І все-таки, подумав Расті, йому нікуди не подітися від того, що ризик стає потужним фактором його життя. Тобто, якщо він хоче залишатися спроможним дивитися собі в очі у дзеркалі під час вранішнього гоління.

2

Коргі Горесу подобалася людська їжа.

Фактично коргі Горес обожнював людську їжу. Оскільки він був трохи товстуватим (не кажучи вже про деяку сивуватість, що позначила йому писок останніми роками), їсти її йому було заборонено, і Джулія слухняно припинила підгодовування пса зі свого столу після того, як ветеринар ясно дав їй зрозуміти, що такою щедрістю вона вкорочує вік найближчому своєму другові. Розмова ця відбулася шістнадцять місяців тому, і з того часу Горес був обмежений «Біл-Джеком»[350] та спорадичними дієтичними собачими ласощами. Ці ласощі видом нагадували пакувальний полістироловий попкорн, і, судячи з того, як докірливо Горес дивився на неї перед тим, як їх з'їсти, на смак вони теж були, як той самий пінопласт. Але Джулія не здавала позицій: ніяких більше шкірок смажених курчат, ані «Чіздудлів»[351], ані кусника від її вранішнього пончика.