Слава ЗСУ!

— А чи не мо' так бути, доку, щоби братик ведмедик помер від сказу? — запитав Роммі.

— Сумніваюся. Гадаю, тут саме те, про що нам і казали діти: чисте самогубство.

Всі полізли до фургона, Роммі повільно повіз їх по дорозі Чорна Гряда. Расті тримав на колінах лічильник Ґайґера. Той рівномірно сокорив. Він побачив, як стрілка піднялася до позначки +200.

— Зупиніть тут, містере Берпі! — скрикнула Норрі. — Не виїжджайте з гаю! Якщо вам доведеться зомліти, мені чесно не хочеться, щоб це трапилося, коли ви кермуєте машиною, хай навіть і зі швидкістю десяти миль за годину.

Роммі слухняно загальмував.

— Вискакуйте, діти, я буду вас няньчити. Док далі поїде сам. — Він обернувся до Расті. — Сідайте за кермо, але рушайте потихеньку і моментально ставайте, тільки-но стрілка радіації скочить вище безпечного рівня. Або якщо відчуєте млість. Ми підемо за вами слідом.

— Будьте обережні, містере Еверет, — сказав Джо, а Бенні додав: — Не хвилюйтеся, якщо вілсонетеся разом із фургоном. Ми виштовхаємо вас назад на дорогу, коли ви очуняєте.

— Спасибі тобі, мій щирий друже, — відгукнувся Расті. — Возвеселімося всі праведні серцем.

— Га?

— Не переймайся.

Расті сів за кермо і грюкнув водійськими дверцятами. На пасажирському сидінні цокотів лічильник Ґайґера. Рушив — дуже повільно — з гаю. Звідси дорога Чорна Гряда йшла вгору до саду. Спершу він не помічав нічого надзвичайного, на мить його навіть укололо глибоким розчаруванням. Та раптом яскравий пурпуровий спалах різонув йому по очах і він поспішно вдарив по гальмах. Авжеж, щось є там, нагорі, яскраве щось посеред нетрів занедбаного яблуневого саду. Зразу позаду себе, у боковому люстерку фургона, він побачив, як зупинилася його піша команда.

— Расті! — погукав Роммі. — Що там?

— Я бачу його.

Він порахував до п'ятнадцяти, і пурпуровий вогник знов зблиснув. Він нахилився вбік, щоб поглянути на лічильник Ґайґера, коли крізь віконце з водійського боку до нього зазирнув Джо. Нові прищі набубнявіли в нього на шкірі, немов стигмати.

— Ви щось відчули? Млість? Шум у голові?

— Ні, — відповів Расті.

Джо показав рукою вперед..

— Онде те місце, де ми були втратили свідомість. Прямо отам.

На лівому узбіччі Расті помітив у пилюці сліди, немов від лежбища.

— Пройдіть туди, — запропонував Расті. — Усі вчотирьох. Давайте подивимося, чи ви знову знепритомнієте.

— Їіісусе, — пробурмотів Бенні, приєднуючись до Джо, — хіба я лабораторний пацюк?

— Мені здається, що це Роммі зараз виступає в ролі лабораторного пацюка. Ви не проти, Роммі?

— Йо. — Роммі обернувся до дітей. — Якщо я зомлію, відтягнете мене звідти сюди. Здається, сюди воно не дістає.

Квартет вирушив до того місця, Расті уважно стежив за ними з-за керма фургона. Вони вже майже були дійшли, коли Роммі раптом спершу уповільнив ходу, а потім похитнувся. Норрі з Бенні підперли його з одного боку, щоб підтримати, а Джо з іншого. Проте Роммі не впав. За хвилину він знову випростався.

— Не второпаю, чи це насправді щось було, чи лише… як ви це називаєте… самонавіювання, але зараз зі мною все гаразд. На секунду ніби запаморочилося в голові. А ви, дітки, відчули щось?

Вони помотали головами. Расті це не здивувало. Це схоже на вітрянку: короткотривала хвороба, яку переживають головно діти, і тільки раз.

— Їдьте вперед, док, — порадив Роммі. — Навіщо вам тягти вгору все те свинцеве лайно на собі, якщо можна обійтися без цього, тільки обережно.