Слава ЗСУ!

Мати Бенні погодилась і, на здивування Клер, не проти була й мати Норрі.

— Гарне дільце, — повідомила Джоуні Келверт. — Я хотіла добряче надудлитися відтоді, як усе це розпочалося. Скидається на те, що сьогодні мені випав шанс. І ось ще що, Клер. Скажіть цій дівчинці, щоб знайшла завтра вранці свого діда і передала йому цілунки.

— А хто її дід?

— Ерні. Ви ж знаєте Ерні, хіба ні? Всі знають Ерні. Він непокоїться за неї. І я теж, інколи. Той її скейтборд, — голос Джоуні тремтів.

— Я їй передам.

Тільки-но Клер завершила цю розмову, як почувся стук у двері. Спершу вона не впізнала, хто воно за жінка середнього віку з блідим, напруженим лицем. Потім здогадалася, що це Лінда Еверет, котра зазвичай працювала регулювальницею руху біля школи і виписувала штрафи водіям, які перестояли дві дозволені години в паркувальній зоні Мейн-стрит. Та й зовсім не середнього віку вона була. Просто зараз чомусь такою виглядала.

— Ліндо! — промовила Клер. — Що трапилось? Щось із Расті? Щось недобре з Расті? — Вона подумала про радіацію… принаймні на поверхні свідомості це майнуло. У глибині кублилися набагато гірші припущення.

— Його заарештували.

Монополія в їдальні враз зупинилась. Гравці тепер стояли гуртом у дверях вітальні, потемнілими очима дивилися на Лінду.

— Там цілий список звинувачень, включно з кримінальною співучастю в убивствах Лестера Коґґінса і Бренди Перкінс.

— Ні! — скрикнула Норрі.

Клер було подумала, чи не наказати їм полишити кімнату, але вирішила, що це безнадійна справа. Їй здавалося, вона здогадується, чому саме тут опинилась Лінда, і розуміла її, але водночас і ненавиділа за те, що та прийшла. Її і також Расті — за те, що вплутав у цю справу дітей. Хоча вони всі тепер співучасники, хіба ні? Під Куполом уже не залежить від власного вибору питання співучасті в чомусь.

— Він перейшов дорогу Ренні, — сказала Лінда. — Тепер усе впирається тільки в цю проблему, як її розуміє Великий Джим; є тільки ті, хто йому перечить, і ті, хто кориться. Він абсолютно забув про те, в якій жахливій ситуації ми опинилися. Ні, навіть гірше. Він використовує цю ситуацію.

Джо похмуро запитав у Лінди:

— Міз Еверет, а містер Ренні знає, де ми були сьогодні вранці? Він знає про коробочку? Мені здається, не треба було б йому знати про коробочку.

— Яку коробочку?

— Ту, котру ми знайшли на Чорній Гряді, — сказала Норрі. — Ми бачили тільки світло, яке вона видає, а Расті туди піднявся і подивився на неї.

— Це генератор, — сказав Бенні. — Тільки він його не зміг вимкнути. Він його навіть підняти не зміг, хоча сказав, що той зовсім маленький.

— Я про це нічого не знаю, — відповіла Лінда.

— Значить, і Ренні не знає, — промовив Джо. У нього немов гора спала з плечей.

— Звідки ти впевнений?

— Бо інакше він прислав би копів, щоб нас допитали, — пояснив Джо. — А якби ми не відповіли на їхні запитання, вони б і нас запроторили до в'язниці.

Десь віддалік пролунала серія ледь чутних звуків, схожих на постріли. Клер нахилила набік голову і нахмурилась.

— То феєрверк чи постріли зі зброї?

Лінда не знала, а оскільки прозвучали вони не з міста, то й не переймалася.

— Діти, розкажіть мені, що там таке на Чорній Гряді. Розкажіть усе, що ви бачили і що бачив Расті. А пізніше сьогодні ввечері будуть також інші люди, які захочуть вас вислухати. Настав час зібрати докупи все, що ми знаємо. Фактично, ми навіть припізнилися з цим.