Слава ЗСУ!

— Йому це все одно не допоможе, — відповів Майстер. — Ми уповаємо на Господа, і сила наша більша проти його сили вдесятеро.

— Гаразд, — сказав Роджер, демонструючи свої математичні таланти. — Це буде двадцять, але ви все одно програєте за чисельністю.

— Стули пельку, Роджере, — промовив Ферн.

Стюарт завів знову своє:

— Філе… тобто Майстре… ти б краще попустився, змотав цей кіпіш, бо це ж гівно проблема. Йому не потрібен чад, а тільки пропан. Половина генерів у місті голодні. На вікенд їх стане вже три чверті. Дай нам забрати пропан.

— Мені він потрібен для варки. На цім вибачте.

Стюарт дивився на Філа так, немов той сказився. «Напевне, так воно й є, — подумав Енді. — Мабуть, ми обоє сказилися». Проте безперечно, Джим Ренні був теж божевільним, отже, тут вони квити.

— А тепер їдьте геть, — завершив Майстер. — І передайте йому: якщо він надумає послати проти нас збройні сили, він про це пошкодує.

Стюарт обміркував почуте і знизав плечима:

— Хай, не мого пеніса це рожевогубі турботи. Поїхали, Ферне. Я сяду за кермо, Роджере.

— Як на мене, то й гаразд, — сказав Роджер. — Ненавиджу їхню коробку передач.

Він окинув Майстра й Енді прощальним, сповненим недовіри поглядом і вирушив до задньої машини.

— Благослови вас Бог, друзі, — гукнув їм услід Енді.

Стюарт кисло зиркнув через плече:

— І тебе най Бог благословляє. Бо знає Бог, як сильно ти цього потребуєш.

Нові господарі найбільшої у Північній Америці метамфетамінової лабораторії стояли пліч-о-пліч і дивилися, як великий помаранчевий ваговоз розвернувся й вирушив у зворотну путь.

— Сендерсе!

— Що, Майстре?

— Я хочу догнатися жвавою музикою, і то терміново. Це місто потребує Мейвс Стейпелз. А також і сестричок Кларк[388]. А щойно я поставлю в ефір цих дівуль, ми з тобою покуримо.

Очі Енді наповнились сльозами. Він обхопив руками кістляві плечі колишнього Філа Буші й стиснув його в обіймах:

— Я люблю тебе, Майстре.

— Дякую, Сендерсе. Навзаєм. Тільки не забувай тримати зброю зарядженою. Відтепер ми по черзі вартуватимемо.

15

Призахідне сонце помалювало надвечір'я в помаранчевий колір, коли Великий Джим уже нарешті сидів біля ліжка свого сина. Увійшов Даглас Твічел, щоби зробити Джуніору укол. Сам хлопець у цей час міцно спав. Певною мірою Великий Джим розумів, що було б краще, аби його син помер; що він робитиме чи казатиме живий, та ще й з пухлиною, яка тисне йому на мозок, передбачити неможливо. Звичайно, він його дитя, його плоть і кров, але є важливіші речі, про які він мусить дбати: добро міста. Одна з тих запасних подушок, що лежать у шафі, могла б тут зарадити…

У цей момент задзвонив телефон. Поглянувши на ім'я на екранчику, він насупився. Щось там пішло не тим боком. Аби не так, Стюарт так скоро не подзвонив би.

— Що?

Він слухав, і здивування його зростало. Там Енді? Енді з автоматом?

Стюарт чекав, що він йому скаже. Чекав, що йому буде наказано робити далі.

«Дійде й твоя черга, друже», — подумав Великий Джим і зітхнув, промовивши:

— Дай мені хвилинку. Мені треба подумати. Я тобі передзвоню.

Він дав відбій і замислився над цією новою проблемою. Можна сьогодні ж увечері вирядити туди загін копів. Беззаперечно, приваблива ідея: спершу накрутити їх у «Фуд-Сіті», а тоді самому очолити рейд. Якщо Енді загине, тим краще. Таким чином Джеймс Ренні-старший стане одноосібно правити містом.