Читай онлайн

— Я не хочу, — промовила Норрі. — Він лячний.

— Ти в порядку, любий? — спитала Клер.

— Йо, ма. А ти?

Вона посміхнулась.

— Сама не знаю. Чи буде з цього толк? Як ви, діти, гадаєте? Я маю на увазі, що ви насправді про все це думаєте?

Ніхто не спромігся на моментальну відповідь, і це лякало її більше за все інше. А потім Джо поцілував її в щоку і сказав:

— Усе буде як слід.

— Ти певен?

— Авжеж.

Вона завжди могла вгадати, коли він каже неправду — хоча розуміла, що цей хист може її покинути, коли він постаршає, — але не присоромила його цього разу. Лише поцілувала його навзаєм, дихання її було теплим і по-батьківськи трохи пахло пивом.

— Аби лише не було кровопролиття.

— Ніякої крові, — запевнив Джо.

Вона посміхнулася.

— Гаразд, для мене це головне.

Вони сиділи там у темряві ще довгенько, говорили мало. Потім зайшли в дім, залишивши місто спати під рожевим місяцем.

Саме перейшло за північ.