Слава ЗСУ!

8

Ерні причалив фургон телефонної компанії до вантажного дебаркадера Берпі. «Тепер я кримінальник, — думав він, — а моя дванадцятирічна онука моя спільниця. Чи їй уже тринадцять?» Та яка різниця; він не думав, що Джим Ренні поставився б до неї як до неповнолітньої, якби їх схопили.

Роммі прочинив задні двері, побачив, що це вони, і вийшов на дебаркадер із гвинтівками в обох руках.

— Були якісь проблеми?

— Гладенько, як по шовку, — відповів Ерні, вилазячи по сходах на дебаркадер. — На дорогах нікого. Є ще рушниці?

— Йо. Трішки. Усередині, за дверима. Ви теж допомагайте, міс Норрі.

Норрі підхопила пару рушниць і передала їх у руки дідусеві, котрий поклав їх у кузов фургона. Роммі викотив на дебаркадер візок. У ньому лежало з десяток рулонів свинцевого полотна.

— Нам не тгеба їхь зараз розгортати, — сказав він. — Я тільки відріжу кілька шматків для вікон. А щит на лобове скло ми зробимо, коли вже під'їдемо туди. Залишимо щілину для прозору, як у старому танку «Шерман»[401], і покотимося прямо вгору, ми. Норрі, поки ми з Ерні пораємосься тут, спробуй, чи ти зможеш викотити інший візок звідтіля. Коли не зможеш, покинь його там, ми потім його заберемо.

Інший візок було навантажено картонними ящиками з харчами, здебільшого там були бляшанки або пакети концентратів для туристів. Один із ящиків був ущент напханий конвертиками з дисконтними розчинними напоями. Візок виявився важким, та варто було їй його попхати, як той покотився далі легко. Інша справа зупинити; якби не Роммі, котрий кинувся від кузова фургона з простягнутими руками, візок би напевне перекинувся з дебаркадера.

Ерні закінчив блокувати маленькі задні віконця краденого фургона відрізами свинцевого полотна, які трималися там завдяки нещадному використанню клейкої стрічки. Тепер він витер собі лоба і сказав:

— Це диявольськи ризикове діло, Берпі… Те, що ми задумали вирушати аж такою, збіса, колоною до саду Маккоя.

Роммі знизав плечима й почав завантажувати ящики з припасами, нагромаджуючи їх попід стінами, щоб середина фургона залишалася вільною для пасажирів, котрі, як вони сподівалися, з'являться пізніше. На спині його сорочки розросталося потове дерево.

— Ми можемо лиш надіятись, що великі збори нас прикриють, якщо робитимемо все жваво й по-тихому. Вибір маємо небагатий.

— А Джулії й місіс Макклечі вистачить свинцю на вікна їхніх машин? — запитала Норрі.

— Йо. Після полудня. Я їм допоможу. По тому вони мусять залишити свої машини тут, позаду магазину. Не можуть же вони кататися містом із завішаними свинцем вікнами, у людей родяться запитання, да.

— А ваш «Ескалейд»[402]? — спитав Ерні. — Він заковтне решту припасів і не подавиться. Ваша дружина може підігнати його сю…

— Міша не поїде, — сказав Роммі. — Не бажає мати нічого спільного з цим, вона. Я прохав, по-всякому, хіба лиш навколішках не молив, але для неї це було все одно, якби я вив вітром, що гасає навкруг дому. Наскільки сильно я можу здогадуватися, це тому, що я розповідав їй не більше за те, що вона й так уже знала… хоча там зовсім небагато, це не вбереже її від лиха, якщо Ренні на неї напосяде. Але вона не хоче цього визнавати, сама.

— Чому ні? — спитала Норрі з розширеним очима, второпавши, що це її запитання, мабуть, негідне, тільки після того, як ці слова вже скотилися їй з язика, й дідусь насупився.