Слава ЗСУ!

Джекі похитала головою. Обличчя мала лагідне, але непоступливе.

— Він може прохопитися словом, і слово те може дійти до Ренні. Якщо Ренні щось учує в повітрі раніше, ніж ми звільнимо Барбі й Расті, для нас це обернеться суцільною катастрофою.

— Якщо я скажу йому, аби він нікому, нізащо…

— Послухайте мене, Клер, невже ви не розумієте? Ставки занадто високі. Життя двох людей. І наші також. — Вона зробила паузу. — Вашого сина.

Плечі Клер похилились, але знову розпрямились.

— Тоді забирайте Джо. Я прибуду після Дня побачень. Ренні не запідозрить мене; я зроду не знала Дейла Барбари, і з Расті я також не знайома, хіба що кивали одне одному, зустрівшись на вулиці. Я лікуюсь у доктора Гартвела в Касл Року.

— Але Джо знає Барбі, — терпляче пояснила Джекі. — Це Джо організовував пряму відеотрансляцію, коли Купол обстрілювали ракетами. І Великий Джим про це пам'ятає. Ви можете собі уявити, що він здатен посадовити вас у камеру й пресувати, допоки ви йому не розкажете, куди ми поділися?

— Ніколи! — відповіла Клер. — Я ніколи не викажу!

Джо увійшов до кухні. Клер витерла собі щоки, намагаючись посміхнутись.

— О, привіт, синку. А ми оце щойно балакали про День побачень і…

— Мам, він може на тебе не просто тиснути, — промовив Джо. — Він може тебе катувати.

Клер була шокована.

— Ох, на таке він не здатен. Я знаю, він негарна людина, але він виборний нашого міста, врешті-решт, і…

— Він був виборним, — втрутилась Джекі. — А зараз він висувається на імператора. А говорити рано чи пізно починають усі. Невже вам хочеться, щоби Джо ховався десь і уявляв собі, як вам висмикують нігті?

— Припиніть! — скрикнула Клер. — Це жахливо.

Джекі не відпустила її руки, коли Клер хотіла їх звільнити.

— Ідеться про все або нічого, і для нічого вже запізно. Все перебуває в русі, і ми мусимо рухатись відповідно. Якби йшлося лише про втечу Барбари самотужки, без нашої допомоги, Великий Джим міг би з цим погодитись. Бо кожен диктатор потребує якогось лякайла. Але ж там не лише він, так? І це означає, що він намагатиметься знайти нас і знищити.

— Як би мені хотілося, щоб я ніколи в це не вплутувалася. Не ходила сама на ту зустріч, не дозволяла піти туди Джо.

— Але ми мусимо зупинити його! — заперечив Джо. — Містер Ренні намагається перетворити Честер Мілл на… ну розумієш, на поліцейську державу!

— Я нікого не здатна зупинити! — ледь не ридала вже Клер. — Я збіса усього лиш проста домогосподарка!

— Якщо вас це якось утішить, — сказала Джекі, — ви отримали квиток на цю подорож у ту саму мить, як діти знайшли ту коробочку.

— Ніяк мене це не втішить. Ніяк.

— У якомусь сенсі нам навіть щастить, — продовжувала Джекі. — Ми не затягнули в нашу справу забагато невинних людей, поки що принаймні.

— Ренні з його поліцейськими силами все одно нас знайдуть, — сказала Клер. — Хіба вам це не ясно? Скільки тут того міста?

— На той час, — посміхнулась Джекі безрадісно, — нас буде більше. Озброєних. І Ренні про це знатиме.

— Нам треба якомога швидше захопити радіостанцію, — сказав Джо. — Люди мусять почути іншу точку зору на події. Ми мусимо передавати в ефір правду.

— Джо, це збіса чудова ідея, — спалахнули очі в Джекі.

— Боже правий, — промовила Клер, затуляючи собі долонями обличчя.