Слава ЗСУ!

Сьогодні її недовіра отримала підтвердження. Комп'ютерну верстку вона ще, либонь, здатна надіслати до «В'ю Принтинг», але ніхто не в силі привезти сюди вранці готові газети. Їй подумалося, що на ранок ніхто не зможе підійти до кордонів Мілла ближче, ніж на п'ять миль. По всьому периметру. На її щастя, в колишній друкарській кімнаті стояв великий потужний генератор, фотокопіювальна машина була — звір, Джулія також мала запас паперу, понад п'ятсот пачок. Якщо вдасться залучити на допомогу Піта Фрімена… або Тоні Гая, котрий пише про спорт…

Тим часом Горес нарешті прийняв позу. Коли він закінчив свою справу, до діла взялася вона з маленьким зеленим пакетиком, позначеним написом «Собачий послід», гадаючи, що подумав би Горес Грілі про цей світ, в якому вибирання з ринви собачого лайна вважається не просто соціально відповідальною дією, а прописаним законом обов'язком. Він би, либонь, застрелився, подумалось їй.

Заповнивши й зав'язавши пакет, вона знову спробувала подзвонити.

Безрезультатно.

Джулія відвела Гореса додому і нагодувала.

4

Мобільний задзвонив, коли вона застібала плащ, збираючись їхати до бар'єра. Порпаючись у кишені, вона ледь не впустила додолу камеру, яку перед тим повісила собі на плече. Надибала телефон, поглянула на вхідний номер і побачила напис АНОНІМНИЙ.

— Алло? — промовила вона, і щось таке, мабуть, було в її голосі, бо Горес в очікуванні під дверима тепер, коли його вигуляли й нагодували, більш ніж готовий до нічної експедиції, нашорошив вуха й озирнувся на неї.

— Місіс Шамвей? — чоловічий голос, уривчастий, офіційний тон.

— Міс Шамвей. З ким я говорю?

— Говорить полковник Джеймс Кокс, міс Шамвей. Армія США.

— І чим завдячую я такій шані, як цей ваш дзвінок? — вона відчула сарказм у власному голосі, і їй це не сподобалось — це непрофесійно. Але їй було лячно, і сарказм в неї завжди проявлявся як реакція на страх.

— Мені потрібно зв'язатися з особою на ім'я Дейл Барбара. Ви знаєте таку людину?

Звісно, вона знала Барбару. І була здивована, побачивши його цього вечора в «Троянді-Шипшині». Чи він не здурів, залишившись у місті, і хіба сама Розі не казала їй учора, що він попередив її про своє звільнення? Випадок із Дейлом Барбарою був лише однією з сотень відомих Джулії подібних історій, про які вона так і не написала. Видавцю газети в маленькому місті доводиться залишати невідкупореними чимало банок з хробаками. Мусиш вибирати своє поле бою. Так само, як — вона була цього певна — його обрали для себе Джуніор Ренні з його друзями. Поза тим, вона мала великі сумніви щодо істинності пліток про зв'язок між Барбарою й Ейнджі, найріднішою подругою Доді. Перш за все тому, що Барбара, на її думку, мав кращий смак.

— Міс Шамвей? — Холодно, офіційно. Голос ззовні. Лише тільки через це її мусив дратувати цей голос. — Ви тут?

— Я тут. Так, я знаю Дейла Барбару. Він куховарить у ресторанчику на Мейн-стрит. Так що?

— Схоже, він не має мобільного телефону, а ресторан не відповідає…

— Там зачинено…

— …а дротовий зв'язок, звісно, не працює.

— Здається, в нашому місті сьогодні ніщо не працює як слід, пане полковнику Кокс. Включно з мобільними телефонами. Хоча я зауважила, що ви без будь-яких проблем додзвонилися до мене, що наводить на думку, чи не саме на вас лежить відповідальність за все це. — Ця її гнівна тирада — як і сарказм, породження страху — саму її здивувала. — Що ви наробили? Люди, що це ви там наробили?