Слава ЗСУ!

- Так – вона посміхнулась - Не бійся, ти не останній з свого виду, думаю згодом ти сам захочеш все побачити своїми очима і відправишся на захід, додому. А зараз давай ми відправимось до твого житлового корпусу, і вже мабуть завтра проведу тобі невелику екскурсію.

- Гаразд.

До нашого майданчику наближався транспорт, сріблястого кольору, побачити його здалеку практично неможливо. Чимось він мені нагадував олівець у збільшеному вигляді, от тільки спереду він був приплюснутий. По боках виднілись маленькі крильця. транспорт приземлився біля нас і відразу колір прожектора за моєю спиною змінив забарвлення на червоний. Двері відчинились, ми зайшли в середину. Було досить просторо. Сам транспорт був без вікон, у кабіні пілотів було голографічне зображення навколишнього простору. Місць для пасажирів було шістнадцять, проте я з Хамою були єдиними пасажирами. Я зайняв місце у кінці транспорту, Хама ж усілась попереду.

- Вирушаємо – віддала наказ Хама

День був напруженим, зручно вмістившись тепер уже в зручних сидіннях я засипав, легке погойдування транспорту посприяло втомі, і невдовзі я поринув у глибокий сон.

I

«Немов крізь плівку я бачу проблиски сонця. Через відкрите вікно в автомобіль розбиваючи акуратно вкладене волосся пасажира на передньому сидінні, вривається нагріте літнє повітря, навкруги швидко мелькають зелені дерева, та інші автомобілі.

- Ми майже на місці – звучить жіночий голос – тобі прийдеться побути там кілька днів, ми будемо поряд, тобі дадуть декілька уколів, швидке обстеження і ми знову удома.»