Слава ЗСУ!

Лайза. Я маю свої почуття, як і хто завгодно.

Гіггінс (задумано до Пікерінга). Бачите ви трудність?

Пікерінг. Що? Яку трудність?

Гіггінс. Навчити її говорити по граматиці. Сама вимова їй дасться їй досить легко.

Лайза. Не хочу я говорити по граматиці. Я хочу говорити, як продавщиця у квітковому магазині.

Місіс Пірс. Будьте ласкаві, містере Гіггінсе, не ухиляйтеся від розмови. Я хочу знати, на яких умовах має дівчина тут перебувати. І чи одержуватиме вона якусь платню. І що з неї вийде, коли закінчиться ваша наука. Треба хоч трохи заглядати вперед!

Гіггінс (нетерпляче). А що з неї вийде, коли я лишу її в канаві? Скажіть-но мені, місіс Пірс!

Місіс Пірс. То вже її справа, а не ваша, містере Гіггінсе.

Гіггінс. Гаразд, коли я впораюся з нею, ми так само зможемо викинути її назад у канаву, й тоді це знов буде її справа… Отже, з цим усе гаразд.

Лайза. Ой, таж у вас не серце, а камінь! І вам байдуже до всього, крім самого себе. (Вона підводиться і промовляє рішуче.) Чуєте? Мені це набридло. І я йду геть. (Прямуючи до дверей.) І не соромно ж вам за себе, зовсім не соромно.

Гіггінс (хапаючи з рояля шоколадку, в той час як очі його раптом починають лукаво поблискувати). Пригостіться шоколадкою, Елайзо!

Лайза (спокушено зупиняючись). А звідкіля мені знати, що в тих шоколадках? Чувала я, що такі, як ви, підмішують дівчатам в солодощі отруту!

Гіггінс вихоплює з кишені ножика й розрізає шоколадку надвоє; одну половинку кладе собі в рот і ковтає, а другу пропонує Лайзі.

Гіггінс. Запорука доброї довіри, Елайзо. Я з’їв половинку, а ви - другу. (Лайза розтуляє рота, щоб заперечити, й він запихає півшоколадки їй до рота.) Будуть вам цілі коробки, цілі барила шоколаду, і то щодня. Це буде ваш постійний харч. Ну то як?

Лайза (насилу проковтнувши шоколад після того, як мало не вдавилась). Я б і не з’їла вашої шоколадки, але в мені надто багато від леді, щоб я отак пальцями виймала їжу з рота.

Гіггінс. Слухайте, Елайзо. Здається, ви сказали, що приїхали сюди в таксі?

Лайза. Ну той що? Я маю таке саме право взяти таксі, як і будь-хто інший.

Гіггінс. Звісно, що маєте право, Елайзо, а в майбутньому матимете стільки тих таксі, скільки вам заманеться. Будете що не день їздити туди й сюди, й кругом міста в таксі. Подумайте про це, Елайзо!

Місіс Пірс. Містере Гіггінсе, ви спокушаєте дівчину! Це негаразд. Вона мала б подумати про майбутнє.

Гіггінс. У її віці! Що за дурниці! Атож: думай про майбутнє, коли перед тобою ніякого майбутнього. Ні, Елайзо, робіть так, як робить ця пані: думайте про майбутнє інших людей, але не тільки про своє власне. Думайте про шоколадки, про таксі, про золото й діаманти.

Лайза. Ні, не хочу я ні золота, ні діамантів. Я хороша дівчина, хороша! (Знов сідає, силкуючись поводитися з підкресленою гідністю.)

Гіггінс. Такою ви й зостанетеся, Елайзо, під чулим наглядом місіс Пірс. І вийдете заміж за котрогось офіцера-гвардійця з чудовими вусами - сина маркіза, а той маркіз позбавить його спадку за те, що одружився з вами, але зм’якшиться, коли побачить вашу красу й доброту…

Пікерінг. Даруйте, Гіггінсе, але я таки мушу втрутитися. Місіс Пірс потерпає цілком слушно. Якщо ця дівчина має віддати себе у ваші руки на півроку навчального експерименту, вона повинна добре усвідомлювати, на що йде.

Гіггінс. Вона - усвідомлювати? Таж вона нічогісінько не здатна розуміти. А втім, чи тямить хоч хто-небудь із нас, що ми робимо? А коли б тямили, то чи робили б хоч щось?

Пікерінг. Вельми дотепно, Гіггінсе, але задалеко від нашої теми. (До Елайзи.) Міс Дулитл…

Лайза (приголомшено). Ах-ах-о-у!

Гіггінс. Ну от! Більш нічого ви й не доб’єтеся від Елайзи. Ах-ах-о-у! Нічого їй не розтлумачиш. Ви як військовий мали б це знати. Їй треба давати накази - і цього з неї вистачить. Елайзо! На наступних півроку ви лишаєтеся жити тут: будете вчитися розмовляти красиво, як продавщиця у квітковому магазині. Якщо будете добре поводитись і виконувати все, що вам звелять, то спатимете ви у пристойній спальні, їстимете всього досхочу й матимете гроші на шоколадки й на таксі. А якщо будете неслухняна й ледача, то спатимете в комірчині серед чорних тарганів, а місіс Пірс лупцюватиме вас віником. Через шість місяців ви чудово вберетеся і поїдете і кареті до Букінгемського палацу. Якщо король скаже, що ви не леді, поліція забере до лондонського Тауеру, де вам відрубають голову, аби застерегти від такого зухвальства інших квіткарок. Якщо вас не викриють, ви дістанете подарунок: сім шилінгів і шість пенсів, з якими почнете життя продавщиці у магазині. Якщо ж ви відмовитеся від цієї пропозиції, то будете найневдячнішою, найлихішою дівчиною, й ангели небесні оплачуть вас. (До Пікерінга.) Ну то як: ви задоволені, Пікерінгу? (До місіс Пірс.) Чи міг я висловитися простіше й чесніше, місіс Пірс?