Слава ЗСУ!

Ведмідь зубами рве його правицю

И прокушує до кості плоть живую.

Та раптом з гір Арденнських барс страшенний

На груди кинувся, оскаженілий.

З палацу вибігає хірт проворний,

На допомогу Карлу мчить, стрибає,

Ведмедю вухо праве відгризає,

На смерть жорстоко б\'ється з барсом хижим.

І франки гомонять: «Жахлива битва!»

Та переможець в битві невідомий...

А Карл так міцно спав, що й не прокинувсь.

Аой!

ДОРУЧЕННЯ РОЛАНДОВІ АР\'ЄРГАРДУ

58

Минає ніч, ясна зоря вже сяє.

Мчить гордо перед військом Імператор,

А звуки тисяч сурм дзвінких лунають.

«Сеньйори, - Карл до вояків звернувся, -

Ущелин бачите вузькі проходи?

Хто захистить їх краще в ар\'єргарді?»

Промовив Ганелон: «Роланд відважний,

Мій пасерб - найсміливіший з баронів».

Почув слова ці Карл, суворо глянув

І гримнув: «Справжній ви диявол з пекла,

Смертельна лють бушує в вашім серці.

Хто ж попереду піде в авангарді?»

І знову Ганелон: «Та Одж\'єр-Данець,

Із цим ніхто не впорається краще!»

59

Почув розмову граф Роланд хоробрий

І мовив, як правдивий воїн-лицар:

«Вітчиме-сіре, дуже вдячний вам я,

Довірили мені весь ар\'єргард ви.

І Карл, володар Франції всієї,

Не втратить скакунів, парадних коней

Чи лошаків і прудконогих мулів.

За віслюка чи навіть за шкапину

Мій меч примусить ворога сплатити».

А Ганелон сказав: «То так, я знаю».

Аой!

60

Роланд вже знав, що буде в ар\'єргарді.

Він гнівно так звернувся до вітчима:

«Негіднику, падлюко худорідний!

Чи, думаєш, я рукавицю втрачу,

Як упустив свій жезл ти перед Карлом?»

Аой!

61

А Карлові Роланд сказав: «Сеньйоре,

Віддайте лук, що держите в руці ви.

Упевнений, що докорів не буде,

Не осоромлюся, як Ганелон зробив це -

Впустив жезла десницею своєю».

А Імператор голову похнюпив,

Куйовдить бороду і смика вуса,

Не стримавсь, раптом гірко так заплакав.

62

Підвівся тут і Найм, премудрий герцог,

Не бачив двір вірнішого васала.

Він королю сказав: «Ви добре чули,