Слава ЗСУ!

Той відповів: «Що ж, йдем мерщій на поміч!»

І знову в бій помчали побратими.

Удари скрізь, триває люта січа.

Багато християн на полі вбитих!..

Видовище жахливе - бій нещадний,

Блищать мечі Роланда й Олів\'єра,

Архієпископ списом б\'є не гірше.

Записано у хроніках й рескриптах,

Що перебили тьму вони невірних.

«Чотири тисячі!» - так свідчить Джеста.

Чотири наступи відбили франки,

Та п\'ятий, лихо, став для них згубливим,

Всі полягли вони у Ронсевалі.

В живих лишилось шістдесят героїв.

За їх життя заплатять дорого невірні.

Аой!

ОЛІФАНТ КЛИЧЕ

128

Роланд побачив - втрати величезні,

И звернувся він до друга Олів\'єра:

«Мій друже, бережи вас Бог, повсюди

Ми бачимо сміливців - друзів мертвих;

Як плакатиме Франція-красуня,

Коли дізнається про смерть баронів.

Чому ж, королю любий, ви не з нами?

Мій брате Олів\'єре, що зробити,

Щоб сповістити короля про скруту?»

Той відповів: «Не знаю, що робити,

Та краще смерть, аніж безчестя наше!»

Аой!

129

Сказав Роланд: «Я засурмлю у ріг вже,

І Карл, який виходить з гір, почує.

Я певен, він поверне військо зразу».

А Олів\'єр: «Великий буде сором

Для вас, а для батьків тяжка образа,

На все життя нестерпнеє безчестя.

Я радив вам - нічого не зробили!

Тепер вже я не дам своєї згоди.

Засурмите у ріг - то ви не лицар.

Адже залили вже ви кров\'ю поле!»

Граф відповів: «Але ж я добре бився!»

Аой!

130

Сказав Роланд: «Жорстока наша битва,

Я засурмлю у ріг, нас Карл почує».

А Олів\'єр: «Не лицарська то справа!

Коли я радив, ви не дослухались,

Якщо б був Карл, не правили б ми тризну,

То не його провина - смерть героїв».

І він продовжив: «Вам клянуся щиро,

На бороду свою: якщо побачу Альду,

Ніколи вам не спать в сестри обіймах!»

Аой!

131

Роланд спитав: «У чім причина гніву?»

У відповідь: «Ви винуватець всьому!

Розумна смілість - то не божевілля,

Обачність важливіша, ніж завзяття.

Згубила франків легковажність ваша!