Слава ЗСУ!

Слідом за цим Грандоній вбив Джер\'єра,

Незмінного супутника Джеріна,

А потім і Гюйона, Берендж\'єра,

Останнім став Австорій, герцог можний,

Володар був Валер\'ї та Вівера.

І він сконав, язичники ж радіють.

А франки тихо: «Скільки наших вбито!»

123

Роланд тримає меч, залитий кров\'ю,

Він добре чує плач скорботний франків,

Біль крає серце, ледь не розриває.

Він крикнув мавру: «Бог за зло карає!

За смерть соратників тобі помщуся!»

І враз пустив коня у чвал нестримний,

Хто ж переможе? От вони зійшлися.

124

Гран доній був сміливий і шляхетний,

У битвах йшов вперед безстрашно перший.

З Роландом він ніколи не стрічався,

І хоч того ніколи ще не бачив,

Але пізнав відразу: стан могутній,

Постава й рухи горді, погляд гострий.

І раптом мавр відчув, що налякався...

Хотів втекти - даремно, бо вже пізно:

Роланд його ударив так потужно,

Що розрубав з наносником шолом весь,

І ніс, і рот, і щелепи з зубами,

І панцир з тілом до сідла самого,

Оздобленого золотом і сріблом,

И розсік хребет Марморія глибоко.

Сконали раз і назавжди обидва!

Іспанські нехристі кричать скорботно,

А франки горді: «Б\'є наш лицар добре!»

125

Швидкий предивний бій кипить і далі.

Несамовито, з люттю б\'ються франки,

Боки рубають, спини й руки маврів,

І через лати входить меч у тіло.

Потоки крові заливають трави,

Кричать невірні: «Вже не хочем слави!

О Франціє, хай Магомет скарає

Тебе і весь твій рід безстрашний вкупі!»

Марсілія тепер всі кличуть разом:

«Спіши, надай нам допомогу, царю!»

126

Триває бій, несамовита січа,

А лати вояків брудні від крові.

О, скільки мук побачиш там відразу,

І скільки мертвих, ран страшних й кривавих,

Один обличчям впав, а той на спину.

Не в силах витримати натиск маври

І з цього пекла починають бігти.

Завзято переслідують їх франки.

Аой!

127

Звернувся тут Роланд до Олів\'єра:

«Мій друже, з вами ми одної думки.

Архієпископ дуже смілий лицар,

Немає кращого під небом ясним.

Він спритно б\'ється і мечем, і списом!»