Слава ЗСУ!

І перед олтарем вбив патріарха.

Прийняв він схвально зраду Ганелона,

І надарив мечем, багатством добрим.

Кінь Вальдабруна звався Грамімондом.

Острожить мавр коня, той мчить галопом,

Не наздогнав його б і яструб в полі.

І мавр ударив герцога Самсона.

В тріски розбивши щит й розкішні лати,

Встромив у тіло списа аж до стрічки

І вбитого вже викинув з сідла він.

Гукає: «Перемога наша близько!»

Шепочуть франки: «Жаль який! Був лицар!»

Аой!

119

Великий смуток охопив Роланда,

Коли побачив мертвого Самсона.

Погнав коня до Вальдабруна-мавра,

В руці тримав свій меч дорогоцінний.

Язичника з плеча ударив гнівно.

Шолом із золотом й камінням цінним

Він навпіл розрубав, і лати з тілом,

Прикрашене сріблом сідло чудове,

Хребет коню зламав страшним ударом.

Убив обох, кляніть чи вихваляйте.

Сказали маври: «Це удар жорстокий!»

Роланд у відповідь: «Не те, що ваші!

Пиха у вас одна і злість шалена!»

Аой!

120

Був серед маврів з Африки прибулий,

Поганця син Малькуда - Малькідант.

На сонці обладунок золотавий

Його виблискував найяскравіше,

Під ним скакун рухливий Сотпердют,

З яким змагатись неможливо в бігу.

Мавр вдарив Ансеїса в центр щита,

Пробив червоні й сині візерунки,

Пошматував міцний із криці панцир,

Загнав він вістря з ратищем у тіло.

І граф помер, його життя скінчилось.

Сказали франки: «Вмер герой! Нещастя!»

121

На полі бою мчить архієпископ,

В житті своєму не справляв він меси,

Та в битвах з ним ніхто не міг зрівнятись.

Сказав поганцю: «Бог тебе скарає!

Убив того, по кому серце плаче!»

Острожить він коня і мчить на мавра,

Б\'є Малькіданта в щит толедський влучно

И так сильно, що звалився той вже трупом.

122

Примчав іще Грандоній, він нащадок

Каппадокійського царя Капеля.

За бистротою кінь його Марморій

Змагатись міг хоч із летючим птахом.

Кидає поводи, коня острожить

І налітає, й б\'є Джеріна з люттю.

Страшний удар пробив і щит, і лати,

І до стрічок уп\'явся спис у тіло,

А лицар, мертвий вже, впав коло скелі.