Слава ЗСУ!

І перів всіх, аби допомогли їм.

До вояків звернувсь архієпископ:

«Сеньйори, ви лихі думки облиште!

Молю я Богом, не тікайте з битви,

Аби пісень про нас не склали кривдних!

Бо краща смерть для нас - в бою загинуть!

Так, скоро всі ми помремо тут разом,

Не будуть нас серед живих лічити.

Але я клятвено вам присягаюсь:

Для всіх для вас одкриють брами Раю,

З святими будете в розкішнім гаї».

Велика радість охопила франків,

Всі разом закричали: «Монжуа!»

Аой!

116

Був сарацин один із Сарагоси,

Володарем півміста він вважався

І звався Кліморін, і був безчесний.

Це він прийняв присягу Ганелона,

Подарував йому шолом з гранатом,

У губи цілував і клявся в дружбі.

«Я хочу, - похвалявся він, - зганьбити

Всю Францію й забрать корону Карла!»

Мавр на коні, що звався Барбамушем,

І мчав прудкіш, ніж ластівка чи сокіл.

Коня пришпорив і повіддя кинув,

І вдарив Енджельєра із Гасконі.

Не витримали щит й броня удару

І враз у тіло спис уп\'явсь залізний,

А вістря гостре вийшло аж зі спини.

Удар страшний, барон упав вже мертвий.

І переможець крикнув: «Бийте франків!

Ламайте їхні лави, правовірні!»

У франків смуток: «Боже, він убитий!»

117

Звернувсь Роланд до Олів\'єра гірко:

«Мій побратиме, Енджельєр загинув,

Немає вже відважного героя».

Граф відповів: «Хай Бог мені поможе!»

Острогами він скакуна вдаряє

І з Альтеклером, вщент залитим кров\'ю,

На мавра кинувсь, з розмаху рубає,

А потім вдруге... Кліморін конає,

І демони схопили душу грішну.

Убив граф також герцога Алфайна

Та голову зрубав у Ескабаби.

З сідла сімох він вибив арабітів,

Які навряд чи зможуть далі битись.

Роланд сказав: «Мій побратим у гніві,

Примусить шанувать себе та франків!

За ці удари Карл нас більше любить!»

І крикнув голосно: «Рубайте їх, барони!»

Аой!

118

Та от з\'явивсь язичник Вальдабрун,

Марсілія він родич й вихователь,

Виводив кораблів чотири сотні,

Усяк моряк хотів з ним вийти в море.

Колись Єрусалим здобув обманом,

Пограбував святий храм Соломона