Слава ЗСУ!

Не бачили такої споконвіку.

Я буду битись Дюрандалем звично,

А ви, мій друже, Альтеклером дійте.

В стількох краях мечі були із нами,

А скільки битв ми ними вигравали!

Пісень ганебних ми не заслужили!»

Аой!

113

Марсілій бачить, що всі вбиті маври,

Наказує сурмити в роги й труби

І другу рать він сам веде у наступ.

Попереду гарцює мавр Абім,

Багато зла і злочинів він скоїв,

Найбільший був негідник серед маврів.

Абім не вірив в сина Прісно діви.

Увесь був чорний, мов із печі сажа,

І цінував він більше віроломство,

Ніж золото Галісії всієї.

Ніхто не бачив, щоб Абім всміхнувся,

Хоробрістю шаленою прославивсь.

За те його й любив Марсілій здавна

І доручив нести свій стяг з Драконом.

Турпін Абіма здалеку помітив,

Таких людей він люто ненавидів.

І поскакав, щоб розпочати герць свій,

А сам собі таке говорить стиха:

«Адже цей мавр - великий задавака,

Таких я не люблю! Іще й поганець!

То краще згину тут, мов неборака,

Ніж цей негідник житиме на світі!»

Аой!

114

Почав архієпископ бій негайно.

Під ним скакун, відбитий у Гроссаля,

Царя, якого в Данії здолав сам.

Кінь був рухливий і шпаркий напрочуд,

Міцні копита гарні, струнконогий,

Широкі груди, збоку ж сухорлявий,

Могутня спина й круп округлий з блиском,

Високий, білохвостий, жовтогривий,

Маленькі вуха, голова руда вся.

Нема коня, який би з ним зрівнявся.

Турпін його пришпорив й на Абіма

Напав, а той щитом прикрився вміло...

На тім щиті блищали й променіли

Коштовні аметисти, діаманти,

Карбункули і, наче кров, рубіни,

І всі в облямуванні золотому.

Його емір Галафр отримав як дарунок

Від сатани поблизу Валь-Метаса.

Та щит той і динара був не вартий -

Удар розбив його на друзки, й наскрізь

Турпінів спис пройшов через все тіло,

И Абім злетів з коня. Сказали франки:

«От справжній лицар! От архієпископ!

Він гідно береже свій хрест священний!»

115

Аж бачать франки, що невірних сили

Ізнову схили пагорбів покрили,

І кличуть Олів\'єра і Роланда,