Слава ЗСУ!

Зійшов з сідла на мармурові плити,

Четвірка графів стремена тримала.

Іде по сходах, що ведуть до зали.

До нього підбігає Брамімонда,

Кричить: «Біда! Нещасна я до краю!

Ганьба мені, якщо сеньйор сконає!»

І падає. Емір її підводить,

Удвох, засмучені, ввійшли у залу.

Аой!

202

Побачив цар Марсілій Баліганта,

Покликав двох своїх придворних дужих:

«Зведіть мене і посадіть у крісло!»

Взяв лівою рукою рукавицю,

Говорить: «Сіре мій, це вам вручаю

На знак, що вам передаю всі землі,

І Сарагосу, всі мої багатства.

Я ж сам загинув, як моє все військо!»

На те емір: «Біль крає наше серце,

Але не можу тут я залишатись,

Бо ще повинен поквитатись з Карлом.

Та вашу рукавицю я приймаю!»

Не втримавсь і заплакав безутішно.

Спускається він сходами палацу,

Сідає на коня і мчить до війська.

І прибува раніше всіх загонів,

І раз у раз заклично галасує:

«Тікають франки! Не жалійте коней!»

Аой!

ПЛАЧ КАРЛА

203

Коли зоря послала перший промінь,

Прокинувся король, володар франків.

Посланник Божий, Гавриїл-архангел

Перехрестив могутнього монарха.

Король підвівся, скинув хутко зброю,

Так само піддані його зробили.

На коней посідали і помчали

Великим шляхом і широким долом,

Вертаючись до згубної місцини,

До поля битви в клятім Ронсевалі.

Аой!

204

До Ронсеваля франки враз дістались,

Король побачив вбитих і заплакав,

Звернувсь до вояків: «Кроки сповільніть,

А я вперед поїду полем ратним,

Бо хочу розшукати сам Роланда.

Одного дня на святі в місті Ахен

Всі лицарі боями похвалялись,

Хто і в яких бував, страшних і лютих.

Тоді почув присягу я Роланда:

Якщо колись на чужині загине,

То першим серед перів, вояків всіх,

Лежатиме лицем до ворогів він,

Своє життя скінчить як переможець».

Король пройшов не далі льоту списа

І першим серед всіх піднявсь на пагорб.

205

Коли король пішов шукать небожа,