Слава ЗСУ!

А Карл промовив: «Помовчіть обидва!

Ніхто з вас до невірних не поїде.

Бо знов я присягаюсь бородою,

Що не назву послом нікого з перів».

Сказав так Карл - запанувала тиша.

19

Та от поважно і Турпін із Реймса

Промовив: «Франків посилать не треба,

Вони воюють тут уже сім років

И доволі вже зазнали бід та горя.

Вручіть мені, сеньйоре, рукавицю,

Посольський жезл, поїду в Сарагосу

І висловлю цареві свою думку».

Розгніваний король сказав сердито:

«Мовчіть, Турпіне, і на килим сядьте,

И ні пари з вуст, аж поки не спитав вас!»

Аой!

20

«Сеньйори! - Карл промовив, - тож самі ви

Того з моїх баронів оберіте,

Хто передасть послання в Сарагосу».

Роланд озвавсь: «Хай Ганелон, вітчим мій!

Мудрішого барона ми не знайдем!»

Схвалили франки: «Справиться як слід він!»

Граф Ганелон наляканий був дуже,

У гніві скинув він куничу шубу,

Зоставсь на ньому лиш каптан шовковий.

Обличчя горде, променисті очі,

Могутня постать і широкі груди -

На нього задивилися присутні.

Роланду крикнув: «Звідки злість подібна?»

Відомо всім, безумцю, твій вітчим я,

На смерть мене ти шлеш до Сарагоси!

Якщо поможе Бог мені вернутись,

Тобі таку я помсту приготую,

Що до кінця життя ти не забудеш!»

Роланд всміхнувсь: «В тобі вирує гордість!

Всі знають, що погроз я не боюся,

Та посланцем повинен бути мудрий.

Якщо король накаже - сам поїду!»

21

Розлютувався Ганелон: «Поїдеш?

Ти не васал мені, я ж не сеньйор твій.

Готовий я дістатись Сарагоси

1 сповнити наказ суворий Карлів.

Я все зроблю, у разі ж небезпеки

Перетворю свій гнів великий в пекло!»

У відповідь Роланд лиш розсміявся.

Аой!

22

А Ганелон, почувши сміх Роланда,

Відчув страшну образу, біль у серці,

Що ледь не розірвалося від люті.

«Ненавиджу! - він скрикнув. - Через тебе

В краю чужім я маю смерть спіткати

Без каяття! Володарю могутній!

Готовий виконати ваш наказ негайно!

23

Що ж, маю я до Сарагоси їхать,

Хоч звідтіля ніхто ще не вертався.