Слава ЗСУ!

Амбор звалився долілиць миттєво,

А з ним «Дракон» - емірова святиня.

Побачив Балігант, що впав знак царський

І на землі штандарт із Магометом,

Лише тоді почав він розуміти

Свою неправоту і правду Карла,

Відразу ж зменшився невірних запал...

А Карл звернувся до своїх васалів:

«Чи допоможете мені, барони?»

У відповідь: «Прохання - нам образа!

Немає серед нас страхополохів!»

Аой!

ДВОБІЙ КАРЛА І БАЛІГАНТА

258

Минає ясний день, заходить сонце.

Запекло б\'ються франки і араби.

Могутні владарі звели два війська,

їх кличі бойові повсюди чути.

Дзвінкий еміра крик «Прецьйоз!» лунає,

Та Карла «Монжуа!» наздоганяє.

І цар царя по голосах пізнали,

И зустрілись вороги серед рівнини...

Двобій почавсь. Списів важкі удари

У центр щитів, в розетку потрапляють

І врешті їх дощенту розбивають,

Дірки в міцній кольчузі залишають,

Проте ніяк не досягають тіла.

Попруги тріснули, і сідла - набік,

Царі попадали на землю зразу.

Та в мить одну обидва підхопились

І за мечі взялись свої булатні.

Ніщо не може зупинить двобою,

Крім смерті одного із двох героїв.

Аой!

259

Красуне-Франціє, відважний Карл твій!

И емір не знає страху і вагання!

От вже мечі оголені схрестились,

І кожен б\'є ворожий щит щосили.

Посічені в них дерево і шкіра,

З них падають гвіздки, щити розбиті.

Царі зостались в латах, наступають,

Мечі з шоломів іскри висікають.

Та може бій лише тоді скінчитись,

Коли хтось із володарів загине.

Аой!

260

Емір сказав: «Подумай, Карле, краще!

Тобі я раджу не боротись - здатись!

Я знаю, щойно вбив мого ти сина

І хочеш захопити наші землі.

Моїм васалом стань - одержиш в лен ти

Всі володіння - звідси аж до Сходу!»

Карл відповів: «Що ти верзеш, зухвальцю!

З язичником не буде миру й дружби.

Прийми закон, що Бог нам пропонує:

Християнином стань - мир запанує!

Служи Всевишньому і вір у Нього!»

А Балігант: «Дурниці кажеш, Карле!»

І задзвеніли знов мечі булатні.