Слава ЗСУ!

Аой!

Тут Джемальфін постав перед еміром,

Приніс погані звістки з поля бою:

«О сіре Баліганте, там нещастя:

Загинув син Мальпрім ваш в січі смертній

І Канабей, ваш брат, з ним упокоївсь.

У цьому винні двоє франків лютих,

Здається, Імператор був одним з них -

Величний, мужній, лицарська постава,

І сива борода - квітнева квітка».

Зняв свій шолом емір, застиг безсило,

А голова на груди похилилась.

Відчув такий він біль, що помертвів весь,

І все ж Заморського позвав Джанглея.

254

Емір сказав: «Джанглею, підійди-но!

Ти мудрий дуже і багато знаєш.

Завжди я слухався твоєї ради!

Як думаєш ти? Франки чи араби?

Хто переможцем вийде в битві нині?»

Той відповів: «Ви, Баліганте, мертвий!

Боги нас не врятують - хочуть жертви.

Карл гордий, лицарі його відважні,

Таких не бачив можних сил я вражих!

І все ж, зберіть бійців із Окціанту,

А також турків, енфрів та арабів

І велетнів. Зберіть всіх і рушайте!»

255

Емір на лати бороду спускає,

Білішу за цвіт глодовий у травні,

Не хоче більше він її ховати.

Підніс до вуст пронизливий ріжок,

Сурмить так гучно, всі невірні чують.

По полю мчить, полки свої шикує,

Тут окціанці з їх виттям й ревінням,

Аргуйці з песячим їх гавкотінням.

Немов скажені, всі на франків линуть.

Ряди ламають, в гущу лізуть, гинуть...

Там полягло тоді сім тисяч франків.

256

Не був страхополохом Одж\'єр-Данець,

З васалів кращий, що броню носив колись-то.

Побачив він війська розбиті франків,

Покликав герцога Тьєррі з Аргони,

Джефрейта із Анжу і Джозерана,

І мовить Карлові він горде слово:

«Погляньте, як араби наших гублять.

Не дай вам Бог надіти ще корону,

Якщо не буде помсти за цей сором!»

Що відповісти тут? Усі мовчали.

Острожать франки скакунів бувалих

И невірних почали рубать навалом.

Аой!

257

Чудово б\'ється Карл Великий в полі,

З ним поруч герцог Найм та Одж\'єр-Данець,

Джефрейт з Анжу, що орифламу носить.

Одж\'єр відвагу виявив нестримну:

Коня він шпорить, кинувши повіддя,

Вбива язичника, що ніс «Дракона».