Слава ЗСУ!

І знову Карл відчув глибокий смуток,

Заплакав, бороду рве білу в горі:

«О, сестро, любонько, - відповідає, -

Про мертвого питати вже не варто.

На кращого я заміню цю втрату.

То син Луї, мій доблесний нащадок,

Король майбутній і володар краю».

І чує відповідь: «Слова ці дивні!

Всіма святими й Богом присягаюсь -

Не житиму на світі без Роланда!»

І раптом зблідла й впала до ніг Карла.

Померла... То помилуй її, Боже!

Над тілом Альди лицарі ридають.

269

Померла з туги Альда щиросердна,

А Карл спочатку думав, що зомліла.

Відчув страшенний жаль, заплакав гірко,

Схопив за руки Альду, підіймає...

Та впала на плече її голівка.

Тут зрозумів король - померла Альда.

І чотирьох графинь тоді позвали,

Щоб в монастир небіжчицю віднесли,

И всю ніч, до ранку, молитви читали.

Прах її з почестями поховали,

Віддав король велику шану Альді.

Аой!

СУД НАД ГАНЕЛОНОМ

270

Карл повернувся вже в престольний Ахен.

А Ганелона закули в кайдани.

Навпроти королівського палацу

Він до стовпа ганебного припнутий,

Ремінням зраднику скрутили руки,

Січуть різками і кийком шмагають.

Він іншої не заслужив відплати.

В тривозі Ганелон чекає суду.

271

В «Діяннях» старовинних записали:

Король з усіх країв покликав суддів.

Зібралися у Ахенській каплиці,

День урочистий був - велике свято,

Подейкують, святого день Сільвестра.

Розпочали васали розгляд справи

Відносно Ганелонової зради.

Король звелів негідника привести.

Аой!

272

«Сеньйори, - розпочав король, - по правді

Судіть самі ви Ганелона. З військом

Моїм він до Іспанії потрапив,

А потім зрадив двадцять тисяч франків,

І з ними полягли Роланд, мій небіж,

И шляхетний Олів\'єр, хоробрий лицар.

Продав за гроші він усіх дванадцять перів!»

Тут Ганелон: «Якщо б я зрадник був - мовчав би!

Роланд мене скарбів, грошей позбавив.

Не криюся, бажав йому я смерті!

Але це помста, аж ніяк не зрада!»

А франки кажуть: «Зачекаймо ради!»

273