Слава ЗСУ!

От перед Карлом Ганелон зрадливий.

Лицем рум\'яний, вигляд має бравий,

Якби ще й чесний, лицар був би справний.

Поглянув гордовито він на суддів,

На тридцять родичів - стояли поруч,

А потім скрикнув голосно і чітко:

«Заради Бога, слухайте, барони!

Був я в полках, що вів їх Імператор,

Служив йому завжди я вірно й чесно.

Зненавидів Роланд, за що не знати,

Мене давно, послав на смерть жахливу.

Марсілію мав передати я послання.

Лиш хитрості завдячую спасінням,

Тому я ворогом назвав Роланда прямо,

А також Олів\'єра, їхніх друзів.

І Карл, і всі барони те засвідчать.

Це особиста помста, а не зрада!»

А франки кажуть: «Зачекаймо ради!»

274

Побачив Ганелон, що кепські справи,

І тридцять родичів зібрав докупи.

Одного з них всі визнавали мудрим,

Це Пінабел був - з замку, що в Сорансі,

Прославивсь красномовністю своєю,

Ніхто не міг його здолати в спорі.

І Ганелон йому: «Про честь ідеться!

Спасіть мене від смерті і безчестя».

У відповідь: «Не слід боятись суду,

До зашморгу вас не засудять франки.

Нехай король збирає свою раду, -

Всяк наклеп спростувать мечем я ладен!»

Упав до ніг його покірно зрадник.

275

Зійшлись на раду всі баварці й пуатвінці,

Нормандці, сакси та багато німців,

Найбільш було тут франків й алеманів.

До Пінабела більш прихильні всі овернці,

Тому обороняли Ганелона.

«Залишимо, - говорять, - все без зміни,

Припинимо процес, прохаймо Карла,

Щоб виправдав цим разом Ганелона,

І королю служитиме він вірно.

Роланд помер, його не повернути,

Ні злотом, ні добром не воскресити.

Безумство на двобій іти за нього!»

І жодного, хто з цим би не погодивсь,

Окрім Тьєррі, Джефрейтового брата.

Аой!

276

Звертаються до короля барони,

Говорять: «Любий сіре, дуже просим

Вас виправдати графа Ганелона,

Служитиме вам щиро і з любов\'ю.

Лишіть йому життя, це справжній лицар.

Роланд загинув, марно тепер мститись,

Даремно кров не треба проливати!»

«Запроданці!» - розгнівавсь Імператор.

Аой!

БОЖИЙ СУД

277