Слава ЗСУ!

Побачив Карл баронів зраду чорну,

Похнюпив голову з чолом похмурим

І скаржиться на долю нещасливу.

Та раптом перед ним Тьєррі з\'явився,

Молодший брат Анжуйського Джефрейта,

На зріст він не малий, не завеликий,

Струнка постава, бистрий, худорлявий,

З очима темними і сам чорнявий.

І каже Карлові він шанобливо:

«Мій любий сіре, не журіться, прошу!

Ви знаєте, служив вам бездоганно,

Як предки! І ненавиджу я зраду.

Роланд, щоб не зробив там Ганелону,

Васал був вірний - і цього достатньо!

А Ганелон - запроданець, всіх зрадив

І знехтував обов\'язок, присягу.

Тому на шибениці має вмерти,

А тіло хай собаки пошматують.

За чорну зраду відплатить він має.

Коли це родичам не до вподоби,

Довести ладен правоту мечем я,

І зараз на двобій уже готовий!»

«Слова чудові!» - відгукнулись франки.

278

Прийшов до короля і Пінабел,

Великий і меткий, сміливий, дужий -

Кого він вдарить, той за смертю тужить!

Сказав він королю: «Я знаю, сіре!

Суд зараз. То звеліть, щоб втихли сварки.

Тьєррі обвинувальний вирок виніс!

Не згоден я! Все вирішить двобій наш!»

И віддав правицею він рукавицю.

А Карл сказав: «Заручники потрібні!»

Пішли в заставу родичі - їх тридцять.

Король додав: «Відповісте за нього!»

І за законом взяв усіх під варту.

Аой!

279

Тьєррі збагнув - невдовзі поєдинок!

Віддав він праву рукавицю Карлу,

Той визначив і кількість аманатів.

Чотири наказав ослони ставить,

На них сидітимуть всі свідки бою.

Ретельно до двобою готувались.

Всім керував Одж\'єр - вояк бувалий,

А лицарі вже просять коней, зброю.

280

Та перш ніж розпочати поєдинок,

Сповідались обидва паладини,

Одержали прощення, помолились,

Монастирям великий дар лишили,

А потім повернулися до Карла.

До ніг остроги швидко прикріпили

І одягли легкі крицеві лати,

Понадівали шоломи блискучі,

З ефесом золотим мечі разючі.

На лицарях щити чотиридольні,

В правицях гострії списи тримають,

На скакунів баских ураз сідають.

В цю мить сто тисяч франків плачуть гірко