Слава ЗСУ!

Від жалю до Тьєррі і до Роланда.

Господь лиш знає, як двобій скінчиться...

281

Під Ахеном була велика лука,

Там розпочавсь двобій баронів смілих.

Обидва лицарі відважні, вмілі.

В обох прудкі, до битви звиклі коні.

Повіддя попускають, коней шпорять

И на повну силу б\'ють вони списами.

В тріски уже щити порозбивали,

Шматують панцирі, паси порвали,

З\'їжджають сідла і на землю впали.

А франки плакати від жалю стали.

282

Звалились долу вояки обидва,

Та блискавично з місця підхопились.

А Пінабел - меткий й нестримний воїн.

Немає коней - герць вже рукопашний,

Схопились за мечі свої барони

І б\'ють, і б\'ють по шоломах сталевих

Та прагнуть разом їх навпіл розтяти.

Дружини франків стогнуть у тривозі...

«О Боже! - шепче Карл. - Вкажи, хто правий!»

283

Тут мовив Пінабел: «Тьєррі, піддайся!

Себе проголошу твоїм васалом

І володіння всі свої віддам я,

Якщо замириш Ганелона з Карлом.

Тьєррі у відповідь: «І думать годі!

Погоджуся - ганьба мені довічна!

Хай Божий суд владнає нашу справу!»

Аой!

284

Тьєррі продовжив: «Справжній ти рубака!

Високий, сильний, і постава гідна,

І родичі цінують за сміливість.

Так от! Бій припини і замирю я

Тебе із королем. А Ганелона

Нехай присудять до страшної страти,

Такої, щоб довіку не забули!»

Той відповів: «Та не гніви ти Бога!

Честь родову паплюжить не дозволю,

Не народився той, кому б я здався!

Загинуть краще, аніж честь зганьбити!»

І знов посипались мечів удари

По шоломах з чеканкою злотого...

Від них до неба полетіли іскри,

Звиваючися у клуби вогнисті...

Припинить герць лише чиясь загибель!

Аой!

285

Був молодець той Пінабел з Соранса.

Він у шолом ударив провансальський,

Трава від іскр вогненних запалала.

Удар наступний був іще влучніший.

Кінцем меча розсік шолом на лобі,

Сковзнуло лезо впоперек обличчя

(Щока Тьєррі враз залилася кров\'ю),

Мечем протяв до живота аж панцир.

Та уберіг Господь Тьєррі від смерті.