Слава ЗСУ!

Боронять нашого царя довіку!

Ми Карлові послання передали.

Король же до небес зняв тільки руки

І Господа прославив у молитві.

Послав до нас вельможного барона,

Один він з наймогутніших у франків.

Хай скаже, що привіз - чи мир, чи війни».

Цар згодивсь: «Слухаймо посла від франків!»

Аой!

33

Промову Ганелон уже обдумав.

Почав він говорити вельми вміло,

Як той досвідчений трибун у спорах.

Звернувся до царя: «Господь спаси вас,

Пресвітлий Бог, благословенний й сущий!

Ось що звелів сказати Карл Великий:

Якщо ви приймете закон Христовий,

Він пів-Іспанії у лен віддасть вам.

Коли ж не згодні ви на цю угоду,

Вас візьмуть силою й ганебно, в путах,

В столицю нашу відвезуть, у Ахен,

І суд суворий вирок оголосить,

Ви в муках помрете, в ганьбі й безчесті».

Почувши це, Марсілій аж здригнувся.

В руці тримав він спис золотогострий,

Хотів посла ним вбить - та хтось завадив.

Аой!

34

Спотворив гнів Марсілія обличчя,

Він потрясає гнівно своїм списом.

Те бачить Ганелон й за меч схопився,

На палець витягнув його із піхов

І вигукнув: «Мій мече яснобарвний!

Поки зі мною при дворі царя ти,

Ніколи вже не скаже Карл Великий,

Що в самоті на чужині я згинув!

За це багато з вас заплатять кров\'ю!»

Язичники кричать: «Не треба бійки!»

35

Угамували найзнатніші з маврів

Свого царя, щоб знову сів на трон він.

Халіф сказав: «Вчинили ви погано,

Загрожуючи списом вбити франка.

Слід спершу вислухать його уважно».

А Ганелон: «Переживу образу!

Проте все золото, що Бог послав нам,

І всі багатства вашої країни

Не змусять приховати слів напутніх,

Що передав мені король могутній

Для вас бо, вороже смертельний Карла!»

Тут граф свій плащ із соболів добірних,

Нашитих скрізь на шовк александрійський,

На землю кинув - Бланкандрін підняв враз,

Та граф меча тримав надалі міцно,

Його ефес стискав він щирозлотний.

Загомоніли маври: «От шляхетний лицар!»

Аой!

36

І знову Ганелон цареві каже

Наблизившись: «Ваш гнів даремний, сіре,